Здоровань Олаф усе ще вів перед, чудово керуючи запрягом, хоч Смоків передовик не відставав від Олафового корінного. Отак з півмилі троє санок мчали біч-о-біч. Наприкінці рівного шляху, коли обоє його санок трохи не зімкнулися, Олаф нарешті перескочив і ту ж мить став навколішки, цьвохнув батогом, крикнув на собак і помчав уперед. Далі стежка повужчала, і Олаф перший заносів дорогу, випередивши Смока на якийсь ярд.

«Хто не здався, той ще не програв», — подумав собі Смок, — бо й справді, хоч як спритно поганяв Олаф, а від нього не міг відкараскатися. Жоден Смоків запряг, що їх він гнав цієї ночі, не витримав би такого скаженого ходу й суперництва зі свіжими собаками — жоден, опріч його власного. Проте, «коли вони оминали скелю біля Клондайк-Сіті, Смок відчув, що його собаки таки геть знемоглися. Потроху вони відставали, Здоровань же Олаф крок по кроку відривався від Смока й зрештою випередив його ярдів на двадцять.

Серед посельців Клондайк-Сіті, що висипали на річку, панувало велике пожвавлення. Тут Клондайк упадав у Юкон, а на півмилі нижче, на північному березі, був уже Доусон. Знялися несамовиті вітальні вигуки, і раптом Смок угледів чийсь запряг, що збоку підлітав упорівень до нього. Він одразу впізнав, що то — незрівнянні собаки Джой Гастел, і сама вона поганяла їх. Овал її обличчя, подібний до камеї, вирізнявся на тлі темних кіс та одкиненого назад каптура білячої парки. Скинувши рукавиці, вона однією рукою правила, а другою трималася за санки.

— Стрибайте! — гукнула вона Смокові, зрівнявшись з ним.

Смок стрибнув і опинився позад неї. Санки під його вагою круто гойднулися, та дівчина втрималася навколішки, всё так само вимахуючи батогом.

— Гей, ви, гайда! Вперед! — покрикувала вона на своїх собак, що, підвиваючи, надривно силкувалися випередити Олафів запряг.

І коли передовик Джой вийшов на рівень Олафових санок, а далі й Олафового запрягу, великий натовп на доусонському березі й зовсім ошалів. Натовп таки справді був великий, бо роботу припинили геть на всіх струмках, і люди поприходили побачити фінал змагання. Запекла боротьба під кінець стодесятимильних перегонів — це достатня підстава для будь-якого шалу.

— Як тільки випередите, я вистрибну! — гукнула Джой через плече.

Смоків протест був марний.

— І пильнуйте крутий поворот на укосі, — застерегла ще вона.

Обидва запряги йшли нарівні, шість футів один обіч одного. Олаф немилосердно періщив собаки й кричав, і якусь хвилину витримував рівновагу. Але поволі передовик Джой почав вириватися наперед.

— Нате батога! — крикнула дівчина. — Я зараз скочу!