— Мені прикро, що мої собаки накинулися на ваших…

— Тут ніхто не винен, — відказав Смок, важко дихаючи. — Я чув, як ви уговкували їх.

— А скажіть-на, — зблиснув очима Здоровань Олаф. — Та дівчина — з біса гарна, еге ж?

— Таки з біса гарна, — погодився Смок.

СМОК І КУЦИЙ

СМОК І КУЦИЙ

КОРОТУН

КОРОТУН

I

I

— Ну, й упертюх же ти, — зітхнув Куций. — Мені про той льодовик і подумати страшно. Тим паче самому туди пертись.

Смок лунко засміявся і глянув угору, на блискучу білу спину маленького льодовика в кінці долини.

— Надворі вже серпень, дні давно почали коротшати, — відказав він. — До того ж ти знаєшся на кварці, а я — ні. Тож поки ти шукатимеш жилу, я обернуся з харчами. Бувай. Завтра ввечері я повернуся.

І він рушив геть.

— Щось таки сколотиться. Я серцем чую! — жалібно гукнув йому навздогін Куций.

Та Смок відповів веселим сміхом. Він уже спускався дном вузької долини, раз у раз витираючи піт з чола, і під ноги йому хрускітливо лягала гірська малина й тендітна папороть, що росла коло білих острівців нерозталої криги.

Напровесні він з Куцим вирушив угору Стюартом і забрався в хаотичне нагромадження скель, де зачаїлося озеро Несподіванок. А потім усю весну й половину літа вони даремно проблукали в тих горах і вже намірилися повертатись, коли раптом перед їхніми очима зблиснула вже, здавалось, недосяжна водяна гладінь, що прикривала золоте дно і вабила до себе цілі покоління золотошукачів, ніколи не даючись їм у руки.