— Пахне нормально, — сказав він.

— Але вигляд має ненормальний, — відказав Паливода. — І як воно може пахнути, коли й запах його заморожений? Ану, хвилиночку.

Він кинув обидві половинки яйця на сковороду і поставив її на передню конфорку гарячої грубки. Всі троє роздули ніздрі й завмерли, чекаючи. І по кімнаті поволі почав розпливатися запах, у природі якого не могло бути ніяких сумнівів. Паливода мовчав, і Куций теж не подавав голосу, хоча все вже стало ясно.

— Викинь його! — вигукнув Смок, задихаючись.

— Навіщо? — сказав Паливода, — Однаково доведеться перевіряти решту.

— Тільки не тут! — Смок зайшовся кашлем, і його мало не вивернуло. — Розрубуй їх, і одразу буде видно. Викинь його, Куций… Викинь геть! Хху! І не зачиняй дверей.

Вони розкривали ящик за ящиком, брали навмання яйце за яйцем, розтинали їх навпіл — і щоразу бачили ту саму картину: геть-чисто всі яйця безнадійно, безповоротно протухли.

— Гаразд уже, Куций, можеш їх не їсти, — кепкував Паливода. — І дозвольте мені якнайшвидше забратися звідси. Я підписував контракт на свіжі яйця. Позичте мені, будь ласка, запряг, і я вивезу ті, що свіжі, поки вони теж не протухли у вашій хаті.

Смок допоміг йому навантажити санки. Куций навіть не виходив — сів за стіл і почав розкладати пасьянс.

— А скажіть-но, чи довго ви сиділи на цьому товарі? — підшкильнув на прощання Паливода.

Смок промовчав і, зиркнувши на свого набурмосеного компаньйона, почав викидати ящики з хати на сніг.

— Послухай, Куций, по скільки, кажеш, ти віддав за ці три тисячі? — лагідним тоном поцікавився Смок.

— По вісім доларів. Іди геть. Не чіпай мене. Я вмію лічити не гірше за тебе. Ми втратили на цій оборудці рівнісінько сімнадцять тисяч доларів. Я підрахував це ще тоді, як ми збиралися нюхати оте перше яйце.

Поміркувавши трохи, Смок знову порушив мовчанку.

— Послухай, Куций, сорок тисяч доларів — це двісті фунтів піску. Паливода позичив у нас запряг одвезти яйця. Сюди він прийшов без санок. А ті дві торбинки з піском, що він приніс у кишенях, важили фунтів по двадцять, не більше. Ми домовлялися, що він заплатить одразу за весь товар. А він приніс лише стільки, щоб розрахуватися за незіпсовані яйця. За ті три тисячі він і не збирався платити. Отже, він знав, що вони тухлі. А звідки він це знав, як ти гадаєш?

Куций зібрав карти, почав був тасувати їх, та нараз покинув.

— Та що тут гадати, коли це й дитина б зрозуміла! Ми втратили сімнадцять тисяч. Паливода виграв сімнадцять тисяч. Оті яйця, що нам продав Готеро, вони ввесь час належали Паливоді. В тебе є ще якісь запитання?