III

Наступного ранку Смок був свідком сцени, що розігралася в Славовича. Паливода запросив його до свого столика — поряд із тим, за яким сиділа Люсіль. Все відбулося точнісінько так, як вона й казала.

— Яєць і сьогодні нема? — жалібно спитала Люсіль в офіціанта.

— Ні, мем, — відповів той. — Кажуть, хтось скупив усі яйця в Доусоні. Містер Славович хотів би придбати хоч кілька десятків спеціально для вас, але скупник уроздріб продавати відмовляється.

Саме в цю мить Паливода підізвав власника ресторану, поклав руку йому на плече і нахилив його до себе.

— Послухайте, Славовичу, — хрипко прошепотів він, — я вчора ввечері приніс вам дві дванадцятки яєць. Де вони?

— В комірчині. Я тільки шість штук розморозив і держу для вас напоготові.

— Це не для мене, — шепіт Паливоди став ще тихіший. — Зваріть два некруто і піднесіть міс Ерол.

— Я сам цього допильную, — запевнив його Славович.

— І не забудьте сказати, що я прошу не відмовити, — додав Паливода, відпускаючи його плече із залізного стиску.

Гарненька Люсіль Ерол сумно втупилася в груднину з товченою консервованою картоплею, коли це Славович поставив перед нею тарілку з двома некруто звареними яйцями.

— Містер Паливода просить не відмовити йому, — сказав він так, щоб почули й за сусіднім столиком.

Смок подумки визнав, що грає міс Ерол пречудово. Вона радісно зашарілася, мимоволі озирнулась на них, уже ладна усміхнутися, — і тільки зусиллям волі стрималась і одвернулася сказати щось власникові ресторану. Паливода під столом торкнувся носаком Смокового мокасина.

— Чи їстиме вона їх? Оце головне. Чи їстиме? — схвильовано прошепотів він.

Вони дивилися скоса на Люсіль Ерол і бачили, як дівчина, вагаючись, мало не відсунула тарілку, але врешті здалася на спокусу.

— Я забираю яйця, — сказав Паливода Смокові. — Контракт чинний. Ти бачив? Бачив? Вона мало не всміхнулася! Я знаю її. Все влаштовано. Ще двійко яєць узавтра — і вона простить мене, помириться! Я такий вдячний тобі, Смоку! Я б потиснув тобі руку — тільки боюся, що вона помітить. Ні, ти не грабіжник. Ти — доброчинець!

Врадуваний Смок повернувся до хатини і побачив, що Куций, насуплений, мов чорна хмара, розкладає пасьянс. Смок уже добре знав: якщо Куций розкладає пасьянс, то значить, діла швах.

— Мовчи і не чіпай мене, — буркнув Куций, не зводячи очей.

Але незабаром його прорвало й понесло.