СЕЛИЩЕ ТРА-ЛЯ-ЛЯ

СЕЛИЩЕ ТРА-ЛЯ-ЛЯ

І

І

Смок і Куций здибалися на розі біля шинку «Оленячий Ріг». У Смока обличчя було вдоволене, і йшов він легкою, бадьорою ходою. Куций же, навпаки, плентався безрадісно й знуджено.

— Ти куди? — весело озвався до нього Смок.

— Щоб мене повісили, коли я знаю, — понуро відповів Куций. — Куди очі світять. Все одно подітися нема де. Дві години змарнував на покер — карта нікому не йшла, нічого не виграв, нічого не програв. Згуляв із Скіфом Мітчелом у крибедж на чарку, а тепер і зовсім не знаю, куди податись. Оце ж і видивляюся, — може, десь бійка зчиниться чи хоч собаки перегризуться.

— Ну, тоді я маю для тебе щось цікавіше, — сказав Смок. — Власне, тим-то я й розшукував тебе. Ходімо.

— Отак зразу?

— А певно.

— Куди?

— На той берег, у гості до старого Дуайта Сендерсона.

— Вперше чую про такого. — похмуро сказав Куций. — І взагалі не чув. щоб хтось на тому березі жив. Чого це він там оселився? Він що, клепки не має?

— Він має щось на продаж, — засміявся Смок.

— Що саме? Собак? Копальню? Тютюн? Гумові чоботи? У відповідь на всі запитання Смок тільки головою хитав.

— Ходім, там побачиш. Бо я купую те, що він продає. Як схочеш — візьму тебе в пай, хоч діло це ризиковане.

— Невже знову яйця? — вигукнув Куций, удаючи перестрах.

— Ходім, — відказав на те Смок. — І поки переходитимемо річку, можеш угадувати до десяти разів.