— Доброго ранку, — сказав прибулець, скидаючи рукавицю й простягаючи руку. — Мене звуть Снас.

Вони потисли одне одному руки.

— А мене — Беллю, — відповів Смок, несподівано для себе ніяковіючи під допитливим поглядом чорних очей.

— Я бачу, харч у вас добрий.

Смок кивнув і знов узявся за кістку; йому чомусь приємно було почути муркотливу шотландську вимову.

— Їжа проста. Та зате ми майже не знаємо голоду. І вона природніша за всякі міські витребеньки.

— Я бачу, вам міське життя не до вподоби, — усміхнувшися, сказав Смок, аби щось сказати, і вразився, коли побачив, як одразу Снас перемінився.

Він весь затремтів і поник, немов якась чутлива рослина. Тоді очі йому пройняло жахом, у них спалахнула люта відраза й ненависть, немов крик нестерпного болю. Він рвучко повернувся і, опанувавши себе, кинув через плече:

— Ми ще побачимося, містере Беллю. Олені сунуть на схід, і я йду вперед, щоб обрати місце для табору. Ви всі вирушите завтра.

— Оце так Борода! — пробурмотів Куций, коли Снас і його загін відійшли, і знову витер руки об шерсть собаки, котрий удоволено почав злизувати з себе жир.

IV

IV

Трохи пізніше вранці Смок пішов пройтися до табору, заклопотаному нескладним господарством. Щойно повернувся великий загін мисливців, і чоловіки розходились до своїх багать. Одні жінки й діти вирушали кудись із легкими запрягами, а інші вже поверталися, і санки їхні були навантажені промерзлим м'ясом недавно забитої дичини. Стояла провесна, і вся ця картина первісного життя розгорталася при тридцяти градусах під нулем. Ніде не було видно жодної тканої одежини. За одяг усім правили хутра й вичинені шкури. В руках у хлопців були луки й стріли з кістяними гостряками; а в багатьох за поясом чи в шкіряних піхвах на грудях кістяні й кам'яні ножі до білування здобичі. Жінки вудили м'ясо над багаттями, а прив'язані за спиною в матерів немовлята посмоктували шматочки товщі, дивлячись на світ круглими оченятами. Собаки, самі ледь не вовки — щетинилися, побачивши Смока, й принюхувалися до його запаху, і чужинця тим тільки й терпіли, що здавалися на авторитет його короткого кийка.

Посеред табору Смок побачив трохи осібне багаття, що, безперечно, належало Снасові. Хоча й тимчасове, житло його було добре впоряджене й більше від інших. Згорнуті шкури й різне начиння лежали на високому помості — щоб не дотяглися собаки. Велика брезентова заслона, майже шатро, правила за спальню. Збоку стояв шовковий намет — що їх полюбляють мандрівні дослідники та багаті мисливці. Не бачивши зроду шовкового намету, Смок підійшов ближче. Поки він стояв і придивлявся, поли намету розгорнулися і вийшла молода жінка. Вона з'явилася так швидко й несподівано, що Смокові здалася майже привидом. Він немовби так само вразив її, і з хвилину вони мовчали, втуплені одне в одного.