— Іди, хлопче! — сказав Короп, потиснувши руку Августові. — Ні пуха тобі, ні пера!

— Палдес! Палдес! — подякував Август і пішов.

Парашутисти далі шукали Тайду.

Раптом усі зупинилися здивовано вражені, не дійшовши кільканадцять кроків до дерев, під якими ще вдень заховали солдатські мішки з харчами, запасні набої до автоматів, плитки тротилу, міни, казанки і навіть два парашути. Галка й Орел, котрі йшли попереду, вмить скинули з плечей автомати, звели їх на бойовий взвод і мовби по змові, ставши на одне коліно, повертали головами сюди-туди, щоб розпочати вогонь.

Вдарити першими — означало або ж перемогти, або ж зменшити загрозу, що нависла над ними. Кудрявий, Латиш і Короп, які йшли за Галкою й Орлом на віддалі сотні метрів, теж приготувалися до бою.

Настала гнітюча пауза. Ті, що йшли за двома, не знали, що трапилося, а Орел і Галка ждали з миті на мить автоматної або кулеметної черги. Серця в обох калатали. У вухах подзвонювало від цієї тиші, що, може, ось-ось розколеться смертельними пострілами. І в Галки, і в Орла сумніву не було — вони потрапили в засаду. Їхні речі геть пошматовані й розкидані, валяються навіть плитки тротилу. Це діло рук межа кеті, які надибали їхню базу, пограбували її, а самі сховалися, щоб потім вигукнути: «Хенде хох!»

Скільки вже було таких напружених моментів у хлопців Кудрявого за час їхнього десантування! Якби Галка чи Орел зараз дали чергу, стало б якось легше, настала б розрядка, що її так не вистачало їхньому душевному стану. Та в обох ще була витримка, без якої неможливо розвідникам.

Минула секунда, третя, шоста, і Орел уже поглядав на Галку, здивовано кліпаючи очима: мовляв, що за оказія. Галка нарешті глибоко зітхнув, витерши рукою пересохлі губи, ніби під пекучим сонцем у пустелі, посміхнувся. А Орел запитав:

— Ти чого?..

— Поглянь! — відповів Галка, показавши цівкою автомата на пеньок, біля якого валявся погнутий алюмінієвий солдатський казанок.

— Це біси-анцихристи дикі кабани завітали на нашу базу! От фашисти прокляті! — вигукнув здивовано Орел.

— Уклали, мабуть, угоду з межа кеті і, поки ті збираються накрити нас мокрим рядном, вепри встигли посмакувати нашими припасами! — додав Галка. — Оце так історія!.. — радист підійшов до казанка. — Дивись! Це ж, мабуть, сікач діставав з казанка ковбасу, засунув рило під дужку, а потім клятий агресор не міг звільнитися. Потрапив, як у капкан. Але у нахаби таки розум є. Того й ударив казанком об пень, одірвавши дужку!..

Підійшли до погромленої бази Кудрявий; Короп і Латиш. Усі стали збирати залишки продуктів, з яких лишилися тільки понівечені банки консервів — шпроти, згущене молоко, яловичина.