— А один туземець пробував навіть на зуб і прокусив банку зі шпротами! — засміявся Кудрявий.

— Добре, що кабани не відгвинтили баклагу із спиртом! — нарешті засміявся Латиш. — Мабуть, гралися нею, як м'ячем. Подивіться, куди запроторили.

— І сміх, і сльози, — озвався Короп. — У нас було продовольства днів на сім, а коли б заощаджували, то вистачило і на десять. Тепер же зосталося тільки на день-півтора.

— Свині — не лось чи олень. І не дикі кози. Ті б ковбасу не їли. А ці ненажери ще й сухарями закусили. Не змогли розв'язати, то пороздирали мішки.

— Це ж така зграя й Тайду може налякати? — з острахом промовив Латиш. — Я раніше й подумати не міг про це. Уявіть собі! Спить дівчина десь під густою ялиною, а тут зграя кабанів…

— Та ні. Вони першими людини не зачеплять, — хотів заспокоїти Короп Латиша.

— А роботу, браття-кролики, треба починати! — сказав Кудрявий. — Двоє — на шосе, троє — шукати Тайду!

3

3

Три дні й три ночі хлопці Кудрявого чергували на шосе Тукумс — Кулдига, займаючись «бухгалтерією». І завжди лунали постріли з автоматів, кулеметів — то віддалік, то ближче. До тої стрілянини вже звикли, гадаючи, що стріляють межа кеті й солдати, аби чимось показувати свою присутність на довколишніх хуторах. На те й війна, щоб стріляти. Та й чимало військових частин було розташовано и подалі від передової, а деякі підрозділи — зовсім близько до місця, де діяли і жили розвідники Кудрявого.

Щодня по двічі Галка передавав у Центр радіограми про рух противника на шосе, про відомості, які їм дали перші «язики», взяті біля хутора і на тому ж шосе. Часом передача тривала з годину.

То були напружені години, бо всім здавалося: ось-ось до них прийдуть фашисти. Тому завжди двоє чи й четверо охороняли Галку, готові битися за нього і за діло своє до останнього набою.

Кілька разів над лісовим масивом ранком о восьмій, коли виходив в ефір, з'являвся двокрилий німецький літак. Його хлопці охрестили «костилем», бо він був трохи Горбатий, Цього разу «костиль» прилетів і о шістнадцятій.

— На нашу «вуточку» трохи схожий! — сказав Короп, задерши голову. — Чого йому тут потрібно?

— Нас, анцихрист, вистежує! — сказав Орел жартома.

— Що ми — дивізія, яка розташувалася в лісі? — заперечив Короп.

— А чого ж його чорти носять? Учора теж літав. І ранком сьогодні…

— Мало хіба літає зараз — і бомбардувальників, і «костилів»… — заспокійливим голосом мовив Короп. — Скоро отримаєш «квитанцію»? — звернувся до радиста.