— Коли в сорок першому евакуйовувався флот з Талліна в Кронштадт, жодного нашого «яструбка» не було в повітрі. Тільки німецькі «юнкерси», «хейнкелі» і «месери», од яких темно було в очах. А бомб тих сипали, мов граду. Десятки наших бойових кораблів потопили німці. І все через цих льотчиків-щасливчиків. На, параді в Тушино вони мастаки! — пригадав минулі печалі й Галка.

— Годі! — втрутився Орел. — Нині ж не сорок перший і не сорок третій, а вже сорок четвертий рік. Тепер наша перевага і в небі. Про це свідчить бомбування лієпайського порту.

— Знаємо. Але отак викажеш усе, що на душі, то й ніби легше стане, — зітхнув Короп, позираючи на Латиша.

Той примостив на пеньку малесеньке люстерко і зазирав у нього, водячи щелепами сюди-туди, роблячи гримаси, що розсмішили Коропа. А потім. Кудрявий і Латиш пішли чергувати на шосе. Їхнього повернення Галка, Короп і Орел чекали з нетерпінням.

Повернулися вони з пакунком, обгорненим червоним, немов полотнище з прапора, шовком. Латиш і Кудрявий були чл то збуджені, чи то надто заклопотані.

— Щось сталося? — як завжди, перший запитав наглядач за порядком Короп.

— Щось про Тайду дізналися?..

— На жаль, ні, — сказав командир і до радиста: — Скільки ти за оці дні передав радіограм у Центр?

— Дванадцять. А може, й чортову дюжину…

— Скоріше, що чортову, — підтвердив Латиш.

А командир знову питав:

— І гадаєш, тебе не чули німецькі радисти на дачі генерал-полковника Шернера?..

— Не знаю. Все роблю, щоб потужність антен, а відтак і передавача звести нанівець, — відповів Галка.

— Коли ти працював ранком, німецький літак пролітав над лісом?

— Пролітав. І о шістнадцятій… — відповів Короп.

Кудрявий розгорнув пакунок. Усі побачили, що то не звичайний шмат червоної шовкової матерії, а малесенький парашут, на стропах якого тримався якийсь небачений ще апарат, герметично закритий пластмасовим циліндром.

У приладі вмонтовано індуктивні котушки, конденсатори, малесенькі радіолампи, шкала і стрілка на ній.

Командир притулив апарат до вуха радиста, і Галка почув, як під циліндром цокало, мов годинник. Прилад працював на сухих елементах і щось відраховував.

— То й що? Може, це апарат з радіозонда! — сказав непевним голосом Галка.

— А ще радіо вивчав, — докорив Кудрявий. — З самим начальником зв'язку у Ленінграді сперечався…