— Як потрапили до загону — знаєте?

— Знаємо.

— Врахуйте, що загін Бровича тут поки що мало відомий: він ще не зійшов з гір.

Незнайомий докладно розповів, де оперував загін, з кого він складався, які бої провів з гітлерівцями, як загинув його командир Брович і хто його замінив.

— Це на всякий випадок, — додав він. — А зараз ви матимете можливість побачити містера Кліфтона, який знає вас як Юпітера, Сатурна й Марса.

Незнайомий зник у дверях і повернувся в супроводі людини, набагато вищої за нього на зріст, з великою головою і вузьким обличчям. Ставши посеред кімнати і глибоко засунувши руки в кишені, Кліфтон холодно, з гидливою міною кивнув у бік гостей і відразу заговорив по-англійськи, його промова була короткою. Переклав її незнайомий. В Белграді друзі не залишаться, а поїдуть у Загреб. Післязавтра, вже в Загребі, їм вручать документи, які підтверджуватимуть їх «участь» у народно-визвольній боротьбі югославських партизанів з фашистськими загарбниками. Бравірувати цими документами в Загребі особливо не варто. Із Загреба місцева влада відправить їх радянським літаком на батьківщину.

Аудієнція закінчилась. Кліфтон, очевидно задоволений тим, що йому не задали жодного запитання, кивнув так само, як і при зустрічі, і вийшов.

До Загреба потрапили пізно ввечері наступного дня. Той самий «б'юїк» зупинився на набережній Сави.

— Бачите он той будиночок? — супровідник показав

Пальцем на маленький котедж, який стояв кроків за двісті. — Там живе якийсь Марко Рибар. Він учитель, комуніст, усю війну партизанив. Добре володіє російською мовою. Вам треба самим попроситися до нього на ночівлю. Мені з вами показуватись незручно.

— А якщо він не пустить? — спитав Грязнов.

— Говоріть з ним по-російськи. Росіяни для нього — завжди бажані гості, — відповів супровідник. — Скажіть, що ви з загону Бровича, спустилися з гір першими. Розповідайте що завгодно. Він буде радий таким гостям. А коли в будинок до нього прийде людина з перев'язаною лівою рукою і спитає, де живе лікар дитячих хвороб, — знайте, що це посланець від мене. Знайдіть привід і виходьте з дому. Йдіть за ним на віддалі. — І супровідник відчинив дверцята машини.

Охайний невеличкий будиночок, який відгородився від тротуару кущами жасмину, дивився на вулицю трьома віконцями, запнутими тюльовими завісками. Ожогін, підійшовши до дверей, постукав. Двері відчинилися, і на порозі з'явився літній чоловік, з білим волоссям.

— Ми росіяни. Просимось на ніч, — промовив Ожогін.

— Росіяни? — здивовано спитав по-російськи господар.

— Так, росіяни.