Перед обідом Рибар сказав:

— Я дістав у друзів пляшку доброї слив'янки. І ми її зараз розіп'ємо.

Старенька подала на стіл варену картоплю з приправою із смаженої цибулі, кисле молоко… Господар розлив слив'янку в маленькі скляночки.

— За зустріч і за дружбу! — сказав він. Чокнулися й випили. Рибар запропонував новий тост.

— За партизанів! За тих, хто загинув. За мою дружину Лолу…

Коли випили, почувся стукіт у двері. Рибар вийшов у передню і через кілька секунд повернувся.

— Серед вас дитячого лікаря немає? — спитав він.

— Ні, ні! — відповів Ожогін.

— Отже, я не помилився.

Почекавши деякий час, щоб господар не міг зв'язати їх відхід з появою посланця, друзі сказали, що їм треба обов'язково потрапити до радянської комендатури, і вийшли з будинку. На другому кінці кварталу їх чекала людина з забинтованою рукою. Через півтори-дві години Ожогін, Грязнов і Ризаматов уже розмовляли з радянським комендантом, у званні майора.

— Виходить, відвоювалися? — посміхнувся майор, повертаючи проглянуті документи. — Завтра вже будете в Москві. Скажіть свою адресу. Я раненько пришлю машину, а то до аеродрому далеко. А поки що відпочивайте.

… Як і минулої ночі, господар розіслав на підлозі густу повстину, накрив її грубошерстою ковдрою, простирадлами, поклав подушки.

— Лягайте раніше, якщо рано вставати, — порадив він і пішов у другу кімнату.

Друзі лягли, і майже відразу в кімнаті запанувала тиша… О восьмій годині ранку вони зайняли місця в багатомісному радянському літаку Через десять хвилин літак відірвався від землі, зробив коло й ліг на курс Хотілося підігнати його, щоб він летів швидше, швидше…

Частина третя

Частина третя