— Дуже приємно, — відповіла Ірка, вклоняючись.

— Та годі вам дуріти. Ірко, давай чарки, мені страшенно пересохло в горлі, — сказав Анджей, вийняв сигарети та запальничку й сів на сходинку.

Пам’ятаю, тоді я з жахом подумала: Анджей став алкоголіком. Отож Анджей сидів на сходах, а ми з Іркою стояли як дурепи, нарешті Ірка теж сіла на сходинку.

Кшиштоф одчинив двері в кухню, щойно пофарбовану, але ще не опоряджену. На стіні висіла велика алюмінієва сковорода, а під нею стояла біла електрична плита.

— Що будемо робити? Підем нагору? — спитала Ірка й позіхнула.

Я нахилилась до неї і пошепки спитала:

— Тут нікого нема?

— Нема, Кшиштоф узяв з дому ключі.

— А його батьки не приїдуть?

Ірка пирснула сміхом, потім сказала:

— Сподіваюсь, що ні. Ходім, я покажу тобі нашу кімнатку.

Анджей сидів собі, а ми дерев’яними сходами побрались нагору. Тут було троє дверей і вихід на балкончик.

Ірка сказала:

— Сюди, — і повернула ручку.

Двері не були замкнені. Я побачила маленьку кімнатку зі скісною стелею й віконцем, що виходило на дах.

На підвіконні стояла квітуча пеларгонія. Тут було дуже тісно, вузьке ліжко займало майже половину кімнати.

Ліжко було не застелене, на залізній сітці лежали акуратно складені ковдри, на столі та на стільці провітрювались матраци. І тут теж пахло живицею.

— Це кімната Кшиштофа, — сказала Ірена.

— Кшиштофа? Звідки ти знаєш? Ти тут була?

— Еге.