— Із Кшиштофом?

— Заспокойся, не з Кшиштофом.

Анджей і Кшиштоф десь унизу возилися з програвачем. Зненацька загримів джаз та так гучно, що весь будинок заходив ходором, задвигтіли стіни й шибки, але зараз же все стихло. Ірена, стоячи біля вікна і розглядаючи пеларгонію, сказала якимсь дивним голосом:

— У цій кімнаті я стала жінкою.

Ірена була старша за мене на чотири місяці, в грудні минулого року їй сповнилося шістнадцять.

— Ірко! — гукнув Анджей знизу.

— Що?

— Йди сюди, я тобі щось скажу!

Ірена збігла вниз. Я підійшла до вікна й задивилась надвір: зовсім близько від чорного гонтового даху — якби відчинити вікно, рукою можна б дістати, — видно було березове гілля, вкрите ясно-зеленим молодим листячком. Унизу, за краєм даху, простягся лужок, по лужку, а далі по кладці через струмок бігла в бік дороги стежка, якою ми сюди прийшли. Дорога була безлюдна.

Я подумала, що цей луг, мабуть, теж власність Кшиштофових батьків. Вернулась Ірка і сказала:

— Доведеться трохи почекати, Кшиштоф хоче подивитись, чи не приїде хтось одинадцятигодинним автобусом.

— Старі?

— Старих немає, поїхали до Гданська. Йоанна.

Наступний автобус буде тільки о третій, але Йоанна ним ніколи не їздить.

— Ірко! — почувся голос Кшиштофа. — Скоро одинадцята, ти дивишся?

— Дивлюсь, не хвилюйся! — відповіла Ірка й зиркнула крізь вікно на дорогу, потім задерла спідницю, відкривши голу ногу, і поправила підв’язку. На ній були чорні мереживні трусики. Я з соромом подумала, що на мені блакитне зимове трико. Зате такий ліфчик, як у мене, в неї буде не скоро! Мені його недавно подарувала тьотя Марися. Я опустила повіки й глянула на свої груди. І невимушено, якомога природнішим тоном промовила:

— В тебе з собою щось є?

— Ти про що?

— Ну, які-небудь протизачаткові засоби.

— Що ти!.. — Ірена вражено глянула на мене.