— Справді ж, Галино Сергіївно, ви мене дивуєте! — Осавул грав голосом, наче любовник-резонер з поганого провінціального театру. — Для чого така суворість? Ви ж знаєте, як я до вас ставлюся! Досить мені побачити вас, і я ніби сам не свій. Будьте ж поблажливі до людини, яка ладна на все заради вас!

— Та замовкніть же нарешті! — сердито сказала Галина. — Боже мій, всюди те саме! Я думала, хоч ви відрізняєтесь од усіх цих мужланів! Такі страшні роки, розтоптано все святе, нещасна наша батьківщина в крові, в муках… А ми… — В голосі її тремтіли злі сльози. — Всі, всі на один кшталт! Говоримо про високі ідеали і самі ж їх топчемо!.. Я востаннє питаю: хочете ви розмовляти серйозно? У нас так мало часу, а ви верзете хтозна-що!

— О господи! — зітхнув Цигальков. — Ну давайте поговоримо, якщо вже ви неодмінні того бажаєте. Що ж ви хочете мені сказати?

Помовчавши, Галина заговорила швидко й сердито:

— По-перше, я переказала Шаворському те, про що ми з вами говорили минулого тижня. Він велів подякувати і запевнити вас, що все візьме до уваги.

— Дуже радий.

— Крім того, я мала повідомити вас про щось особливо важливе. Але тепер, мені здається, це ні до чого. Боюсь, що Вікентій Михайлович помилявся у вас!

— Галино Сергіївно! — усміхнувся Цигальков, — Не треба змішувати справу і… почуття. Адже я вже довів свою…

— А, добре! — перебила його Галина. — Моє діло — виконати доручення, а там — як знаєте! Так от, майте на увазі… Тут, у районі Дністра, Шаворський робить головну ставку зовсім не на Нечипоренка.

— Он як! А на кого ж? Невже на Гуляй-Біду?

— На вас.

Цигальков видав губами звук, схожий на той, який утворюється, коли з пляшки вилітає корок.

— Ви певні?

— Я переказую його слова.

Настала тривала пауза. Коли Цигальков заговорив, грайливості його мов і не було. Голос лунав насторожено:

— Та-ак. А чого б це?

— Дуже просто. Нечипоренко, попри всі його достоїнства, все-таки звичайний український самостійник, а ви — козачий офіцер, і важко припустити, що вас хвилює ідея самостійної України…

— Я справді за неподільну Росію.

— Ну от Шаворський і хоче добитися того, щоб на чолі українського націоналістичного руху стояли кадрові російські офіцери. І в даному випадку він розраховує на вас.

— Зро-зу-мі-ло… — протягом сказав Цигальков. — Що ж я повинен зробити?