— Передусім дати нам інформацію. Нечипоренко криється, не дає майже ніяких відомостей, посилається на те, що, мовляв, сам усе розповість Шаворському під час зустрічі. Але де гарантія, що він не передумає?

— Вірно… А як Шаворський гадає замінити його мною? — Видно, осавул жадав «просунутися по службі».

— Нечипоренко збирається в Одесу, — помовчавши, відповіла Галина. — Можливо, його викликають саме з цією метою…

На мить Олексій розгубився. Наскільки він знав, Шаворський зовсім не думав «усувати» отамана. Але Галина казала правду: розставити своїх людей на чолі українських націоналістів було заповітною мрією одеського змовника… І тут несподівана думка майнула в Олексієвій голові. Ну звичайно ж, як він одразу не збагнув! Шаворський діяв одночасно в двох напрямах. Старий інтриган наказав Олексієві домовитись з Нечипоренком про зустріч, а Галині тим часом доручив вести підкоп під отамана, щоб у слушний момент прибрати до рук його банду! А Цигальков, видно, давно в них на гачку…

Що ж до Галини, то Олексій просто не пізнавав її. Вольовий голос, сильні впевнені інтонації. А коли говорила про «високі ідеали», то навіть пристрасно! От гадюка! Ні-і, ця буде міцніша й набагато небезпечніша, ніж та істеричка в Олешках! «Непримирима до фанатизму» — так, здається, сказав про неї Шаворський?..

— Що ви хочете знати? — спитав Цигальков.

— Ви, здається, кудись збираєтесь? — запитанням на запитання відповіла Галина.

— Так, за Дністер, у Бендери[14].

— Для чого?

Настала мовчанка. Потім Цигальков рішуче промовив:

— Гаразд, я вам вірю, Галино Сергіївно. Сподіваюсь, ви це оціните… В Бендерах — наш інформаційно-оперативний центр. Там розроблено детальний план захоплення повіту. В загальних рисах він зводиться ось до чого. В Парканах, як ви знаєте, велика офіцерська організація. Вона готова виступити кожної хвилини. Тут — наш загін. Із Бендер вирушить ударна група з кількох сотень чоловік. Одночасно активізуються Палій, Заболотний і решта в інших повітах, щоб відволікти увагу червоних. Лишається уточнити день повстання і деякі деталі. Для того і їду.

— Бачите, як усе це важливо! — запально сказала Галина. — Адже, якщо задуману вами операцію підтримає одеське підпілля, — не повіт, а вся губернія опиниться в наших руках!

— Можливо…

— Коли ви їдете?

— Сьогодні вночі.

— А повернетесь?

— Днів через два-три.

— Де ви переправлятиметесь через Дністер?

— У селі Бичках, біля Тирасполя, там є поронник Солухо Мартин.

Галина подумала.