— Михай! — гукнув матрос, задкуючи до корми, і щось додав по-румунськи.

До них пробирався капітан.

— Назад, Іване, назад! — закричав він здалеку. — Злізай скоро, назад злізай!

— Що там у вас? — почувся з берега стривожений голос Рахуби.

— Та от хочемо допомогти, — відповів Олексій, — а вони галасують…

— Ніякої допомоги не треба! — підскочив до нього капітан. — Злізай назад! — Він шарпнув Олексія за рукав, підштовхуючи до борту.

Олексій схопив його за руку, рвонув на себе і прямим зустрічним ударом у щелепу збив його з ніг. Навалюючись зверху, крикнув:

— Бери їх, хлопці!

Дубок сильно розгойдався: з обох боків в нього лізли чекісти. На кормі раптом несамовито закричав моторист. Зацвіркали кулі по берегу…

Крім капітана, на дубку було всього два контрабандисти (один матрос був на відмілині). Їх досить швидко скрутили. Гірше від усіх довелось Олексієві. Капітан був досить сильним чолов'ягою. Він зумів вивернутися з-під Олексія і вихопити ніж. Приловчившись, Олексій схопив його за зап'ястя і встиг відчути на шкірі тільки твердий ковзкий дотик сталі. Мовчки перекочувалися вони в тісному проміжку між бортом і основою щогли. Бандит намагався вдарити Олексія головою в обличчя, а Олексій думав тільки про те, щоб не випустити руку, що стискала ніж.

— Стережись, старший! — Марченко, нахилившись, стукнув капітана по голові рукояткою нагана.

У того одразу ж обм'якли руки, ніж випав, стукнувши об дно дубка.

— Мотузка є? — задихаючись, спитав Олексій, не випускаючи контрабандиста.

— Є.

— Давай сюди!

Коли капітан був міцно зв'язаний, Олексій скочив на ноги…

Сутичка на дубку почалася в цілковитій темряві. Коли вона скінчилася, на березі палали костри, освітлюючи широку відмілину, буре нагромадження каменів і жовтий, порізаний тріщинами зріз обриву, на якому метушливо коливалися короткі тіні.

На відмілині, скорчившись, лежав чоловік у синьому бушлаті.

— Василю Сергійовичу?! — крикнув Олексій.

«Убитий! — спалахнуло в мозку. — Де Рахуба?!»