Сер Генрі і я перезирнулися. Все це було загадково.

— Гадаю, нам доведеться вирушити туди! — сказав я.

— Чудово, — відповів консул, — це найкраще, що ви можете зробити, але маю застерегти вас, що вам випадає важка подорож, бо я чув, що мазаї бродять неподалік, а з ними жарти погані. Краще за все, якщо ви знайдете кількох людей як ваших слуг і мисливців, і кількох носіїв. Правда, з ними вам буде немало клопотів, але все-таки це виявиться дешевше і вигідніше, ніж наймати цілий караван. Крім того, у вас буде менше ризику, що вони втечуть.

На щастя, в Ламу перебувала в цей час партія солдат ваквафі — аскари. Ваквафі — це схрещене плем’я мазаїв і ватавета. Вони мужній народ, що має багато хороших якостей зулусів і схильні до цивілізації. Усі вони чудові мисливці. Сталося так, що ці люди здійснили тривалу подорож з одним англійцем, на ім’я Джутсон, який вирушив із Момбаза (гавань на відстані сто п’ятдесят миль від Ламу) і обійшов Кіліманджаро, одну з найвищих гір Африки. Бідолаха, він помер від лихоманки дорогою назад, на відстані одного дня шляху до Момбаза. Він пережив безліч небезпек і не дожив кількох годин, які відділяли його від порятунку. Мисливці поховали його і прибули в Ламу. Наш друг консул переконав нас найняти цих людей. Наступного ранку ми вирушили побачити їх, супроводжувані перекладачем.

Ми знайшли їх у брудній халупі, в передмісті. Троє з них сиділи біля халупи і мали вигляд добродушних молодців, більш-менш цивілізованої зовнішності. Ми обережно пояснили їм мету наших відвідин, спочатку зовсім безуспішно. Вони відверто заявили, що не хочуть і говорити про це, що вони дуже втомилися і змучилися за тривалу подорож та дуже горюють через смерть свого господаря. Вони вирушать додому і відпочиватимуть.

Усе це було невтішно, і, щоб відвернути їхню увагу, я запитав, де ж інші. Мені сказали, що їх шестеро, а я бачив тільки трьох. Один із них пояснив мені, що інші троє сплять у халупі, відпочивають від роботи.

— Від сну поважчали їхні повіки, — додав він, — і серце їхнє полегшилося. Найкраще — це спати, бо сон дає забуття! На біду, людина має прокидатися!

Нарешті інші троє чоловіків, позіхаючи, вийшли з хатини. Перші два були, очевидно, тієї самої раси, що стояли переді мною. Але, побачивши третього, я готовий був виплигнути зі своєї власної шкіри. Це була людина високого зросту, груба, але худорлява, з міцними сталевими м’язами. Один погляд на нього засвідчив, що він був не з ваквафів, а чистісінької крові зулус. Він вийшов, прикриваючи рота тонкою, майже аристократичною рукою, щоб приховати позіхання. Я відразу ж помітив, що він “Кашла”, або людина з кільцем²⁸. Він відняв руку від рота, і я побачив енергійне обличчя зулуса, з глузливим ротом, короткою бородою, вже посивілою, і парою темних соколиних очей. Я відразу впізнав цю людину, хоча ми не бачилися 12 років.