Блукаючи кімнатою свого будинку в Йоркширі, я мріяв про ніжні обійми матері-природи. Не тієї природи, яку ви знаєте і бачите в рівних зеленіючих лісах, усміхнених нивах, а дикої природи, такої, якою вона була створена, незайманої, невинної, яка не знає людства, котре бореться і терзається. Я піду туди, де на волі бігають звірі, назад, до країни, історія якої нікому не відома, до дикунів, яких я люблю, хоча деякі з них так само безжальні, як політична економія. Там я навчуся спокійніше думати про бідолашного Гаррі, який лежить під покровом старої церкви, і серце моє не розриватиметься від туги.

Грудня 23

Розділ І РАДА КОНСУЛА

Розділ І

РАДА КОНСУЛА

Минув тиждень від часу поховання бідолашного Гаррі. Якось увечері я шкандибав по хаті і розмірковував, аж раптом подзвонили у двері. Спустившись сходами, я сам відчинив двері. Ввійшли мої давні друзі — сер Генрі Куртіс і капітан Джон Гуд. Вони всілися перед каміном, де, я добре пам’ятаю це, яскравів вогонь.

— Ви дуже люб’язні, що зайшли до мене, — сказав я, — не надто приємно гуляти в таку погоду.

Вони нічого не сказали, а сер Генрі мовчки набив свою люльку і нахилився закурити її біля каміна. У цей час велике соснове поліно яскраво спалахнуло і осяяло всю його постать. Він був дивовижно вродливою людиною. Спокійне, владне обличчя, з тонкими і правильними рисами, великі сірі очі, золотисте волосся і борода — прекрасний зразок витонченого людського типу. Його статура не поступалася вроді обличчя. Я ніколи не бачив таких могутніх плечей і таких широких грудей. По суті, сер Генрі так пропорційно складений, що, незважаючи на свій зріст (5 футів), він мав вигляд досить високої людини. Я дивився на нього і не міг не подумати, яким курйозним контрастом з його лицем і ставною статурою є моя власна немічна персона. Уявіть собі маленьку, слабку людину шістдесяти трьох років, із пожовклим лицем, тонкими руками, великими темними очима і коротко обстриженим, посивілим волоссям, що стирчить, як щетина, худого, потонулого у своєму одязі, і ви матимете повне уявлення про Аллана Квотермейна, якого зазвичай називають “мисливець Квотермейн”, а за місцем народження “Макумазан-англієць”.

Капітан Гуд мало був схожим на нас. Коротенька, похмура, дуже кремезна людина, з мерехтливими чорними очима, з вічним скельцем в одному оці. Я назвав його кремезним, але це сказано дуже м’яко, швидше, це здоровань. У подальшому я маю, на жаль, зізнатися, Гуд почав надто непривабливо товстіти. Сер Генрі запевняє, що все походить від бездіяльності та обжерливості. Гуду це не подобається, хоча він не може заперечувати цього факту.