Светлый фон

— Ніколи-ніколи? А що ми там будемо робити?.

— Будемо жити щасливо, далеко від усіх.

Подумавши, вона сказала:

— У нас можуть бути діти.

— Обов’язково будуть.

— То вони не зможуть покинути острів, якщо їм цього захочеться? Чи не видасться їм наш рай в’язницею?

Руперт Грей, як це властиво чоловікам, через майбутніх дітей перейматися не став.

— Це їхня справа, — знизав він плечима. — Захочуть відпливти — що-небудь придумають. Щоб наші з тобою діти та не знайшли виходу? Не можу такого уявити. Вони потім усе одно повернуться, бо кращого місця ніде не знайдуть.

Ніяких інших сумнівів у Летиції, схоже, не виникло.

— Гаразд, любий, — мовила вона, підводячись. — Я тільки попрощаюся з минулим життям.

І рушила до капітана з монахом. Кроки її були легкими, зовсім не такими, як перед цим. Мене б не здивувало, якби моя вихованка раптом взяла й злетіла. Я навіть сам піднявся в повітря, щоб опинитися поруч, якщо таке трапиться. Знаєте, як кажуть у нас в Японії: «Де одне чудо, там і інше».

— Я залишаюся. З ним, — коротко оголосила Летиція.

Капітан буркнув:

— Який сюрприз. Хто б міг подумати.

Він не виглядав здивованим. Я й раніше помічав, що Жан-Франсуа Дезесссар зовсім не такий телепень, яким здається.

Та й отець Астольф не виказав особливого здивування.

— Ах, ось воно що… — Він перехрестив Летицію, потім перехрестився сам. — Господь ніколи не перестане вражати мене незвіданістю Свого промислу. Я знаю, Він не залишить вас. Але що можу зробити для вас я, дочко моя? Хочете, з'єднаю вас непорушними небесними узами? Це мені під силу.

— Тільки швидше, гаразд? Без зайвих церемоній, — попросив капітан. — Раз-два, оголошую чоловіком і дружиною, в радості й біді, поки смерть не роз'єднає — і готово. Я все ж не втрачаю надії наздогнати цю паскуду Логана. Чверть години, і ні хвилини більше.

— Спасибі, святий отче. — Дівчинка засміялася. — Не треба нас вінчати. Наш союз і так непорушний, ми нікуди одне від одного не подінемося. А ваші чверть години, пане Дезессаре, я краще витрачу на інше.

Вона побігла до ялика, де, серед інших речей, лежала шкіряна торбина метра Сальє.