Не впевнений, що Летиція слухала блаженні патякання капітана. Вона пильнувала оком за човном, що наближався — точніше, за скутим ланцюгом чоловіком, який сидів на кормі біля стернового.

— Якого біса робить тут піп? — запитав раптом Дезессар, насупившись.

Серед матросів темніла ряса отця Астольфа.

Він першим зістрибнув у чорну воду, що зблискувала іскрами, і рішуче пішов до капітана.

— Я не дозволю залишити людину на безлюдному острові! — закричав добрий францисканець. — Іменем Господа, заклинаю вас не коїти подібного злочину! Інакше — так і знайте — я теж залишуся тут!

Благородні прагнення часом бувають винятково недоречними, подумав я. Тільки ускладнюють усім життя, створюючи зайві труднощі.

Поки Дезессар товкмачив капелану, що змінив свій початковий намір і полонений буде доставлений на Мартиніку, Летиція відвела лорда Руперта вбік і почала вдавати, ніби оглядає його.

Там було, що оглядати. Зблизька стало видно, що обличчя Грея розбите, з, рота тече кров.

— Я не люблю, коли мене кудись тягнуть, нічого не пояснюючи, — з гідністю мовив полонений. — Довелося дати кайданами по довбешці кільком грубіянам. Але їх було надто багато. Вони витягли мене на палубу і скинули в шлюпку. Якби я знав, що вони везуть мене до вас, я б не опирався.

Матроси залишилися в човні і завели звичну баладу про сокола і ластівку. А я дивився на мою вихованку та її коханого. На серці було важко.

Незбагненна річ краса. Лорд Руперт був у порваній одежі, побитий, у синцях і подряпинах, але його обличчя, осяяне срібним світлом, все одно було прекрасним. Є люди, привабливість яких неможливо знівечити нічим. А може, я просто дивився на Грея очима Летиції, тобто очима кохання.

З іншого боку на мою дівчинку я також дивився з безмежним обожнюванням, однак прекрасно розумів, що вигляд у неї геть жалюгідний. Після поєдинку, численних падінь, відчайдушного борсання в трясовині Летиція була вся вкрита синцями і подряпинами. Одне око наполовину запухло, забите вухо смішно відстовбурчувалося, волосся злиплося, на шиї синіла смуга — слід від ручищ Чорної Королеви.

Як на те, ще й матроси нині з особливим почуттям виводили безнадійний приспів:

Уривчастим голосом Летиція пояснила полоненому, що на нього чекає, і тицьнула ключ від кайданів, який встигла взяти у капітана.

Дівчинка дивилися на лорда Руперта довгим і жадібним поглядом, немов хотіла запам’ятати цю мить назавжди, до кінця днів. Я з сумом відчував, як в її душу краплина за краплиною проникає гірка отрута. Ця отрута ніколи не розтане; вона буде вічно ятрити серце і не дозволить моїй вихованці знайти щастя з жодним із чоловіків. Іншого просто не буде. Та й те сказати, де знайдеш чоловіка, здатного зрівнятися з Рупертом Греєм? Хай буде проклятим той день, коли я побачив на містку багрянокрилого фрегата людину з каштановим волоссям!