— Слава Богові, що я прибув учасно, мсьє, — сказав господар. — Я теж їхав на схід і побачив ваші сліди, що привели мене сюди.

Ні, це не було схоже на голос П’єро! Керівникові факторії аж мороз поза шкіру пішов, і він повільно відпустив Непісе. Вона впала на підлогу, а Мак-Таґґарт повільно випростався.

— Це ж так, мсьє? — знову сказав П’єро. — Я ж прибув учасно?

Якась незвідана сила, а може, великий страх змусив Мак-Таґґарта кивнути головою, розтулити товсті губи й хрипко вимовити:

— Так, учасно.

Це все ж таки був не страх, це було щось більше, усемогутніше. П’єро й далі вів розмову таким же дивним голосом:

— Хвала всемогутньому Богові!

Очі одного божевільного зустрілися з очима іншого божевільного. Між ними була смерть. Обидва помітили її. Обидва були впевнені, що бачили, куди вказує її кістлявий палець. Мак-Таґґартова рука не потягнулася до пістолета в кобурі, а П’єро не чіпав ножа, що висів на поясі. Коли вони зійшлися, горло до горла, то замість одного звіра їх стало двоє, бо П’єро тепер переповнювали лють і сила вовка, кішки й пантери.

Мак-Таґґарт був більший і важчий, справжній дужий велет, але, відчувши лють П’єро, він похитнувся назад, за стіл, і впав із тріском. Багато разів у своєму житті керівник факторії бився, але ніколи ще не відчував на своєму горлі такої хватки, як від ручищ П’єро. Вони ледь в одну мить не вичавили з нього життя. Його шия аж затріщала, ще трішки — і вона була б зламана зовсім. Чоловік ударив наосліп, спробував вивернутися, щоби скинути з себе важкого мішанця. Але П’єро міцно тримав, він був як той горностай Сікус’ю, що вчепився в яремну вену куріпки. Щелепи Буша Мак-Таґґарта повільно розімкнулися, і його обличчя почало змінювати колір із червоного на багряний.

Холодне повітря, що проникало крізь двері, голос П’єро та звук бійки швидко вернули Непісе до притомності, надавши сили піднятися з підлоги. Вона впала була поряд з Барі, і коли вставала, то спочатку на мить глянула на собаку й лише тоді вже на чоловіків. Пес був живий! Його тіло сіпалося, а очі були розплющені. Він спробував підняти голову, коли дівчина дивилася на нього.

Потім вона стала на коліна й повернулася до чоловіків, і П’єро, навіть бувши засліплений люттю кривавого бажання вбити, міг почути її гучний радісний крик від розуміння того, що саме керівник факторії з Лак-Бейна виявився переможеним. З величезним зусиллям Непісе, похитуючись, піднялася нарешті на ноги. Кілька секунд її мозок і тіло приходили до нормального стану. У той час, як вона дивилася на чорнюще обличчя, що з нього пальці П’єро вичавлювали життя, рука Буша Мак-Таґґарта навпомацки шукала пістолет. І знайшла. Непомітно для П’єро супротивник витягнув його з кобури. Якийсь чортяка й цього разу допоміг йому, бо через хвилювання він не поставив пістолета на запобіжник, і тепер мав сили тільки, щоб натиснути на курок. Двічі його вказівний палець стиснувся. Двічі почувся гучний звук від пострілу біля тіла П’єро.