Непісе подивилася на обличчя батька й зрозуміла, що з ним сталося. Її серце завмерло в грудях, коли вона глянула на швидку і страшну зміну, викликану раптовою смертю. П’єро повільно випростався. Його очі на мить широко розплющилися. Він не промовив ані звуку. Непісе не бачила, чи ворушаться його губи. А потім чоловік упав додолу, тож його суперник був вільний. Із заплющеними очима, божеволіючи від агонії, не вичавивши з себе ні слова, ні звуку, вона впала поруч із мертвим батьком.

Як довго там Непісе лежала, як довго вона чекала, щоби П’єро заворушився, розплющив очі, почав дихати, вона ніколи не знатиме. А тим часом Мак-Таґґарт піднявся на ноги й стояв, притулившись до стіни, з пістолетом у руці. Його мозок знову запрацював від картини цього останнього тріумфу. Те, що він учинив, жодним чином не налякало його. Навіть тієї трагічної миті, стоячи біля стіни, Мак-Таґґарт обдумував лише, як виправдовуватиметься за смерть П’єро, якщо, звісно, йому взагалі доведеться щось комусь пояснювати. П’єро безпричинно напав на нього, намагаючись убити, тож він, обороняючись, убив ворога. Це була лише самооборона. Зрештою, хіба ж він не керівник факторії в Лак-Бейні? Хіба компанія й закон не повірять лише одному його слову, а не розповідям цієї дівчини? Мак-Таґґарт аж засяяв від радості. До цього ніколи б не дійшла справа — до всієї цієї зрадливої боротьби, до смерті, — якби він попередньо покінчив із нею! Ні, вони поховають П’єро, а тоді Непісе повернеться з ним у Лак-Бейн. Якщо вона була безпорадною до цього, то стала тепер удесятеро безпораднішою. Як тільки він покінчить із нею, дівчина вже не наважиться нікому сказати ні слова про те, що сталось у цьому домі.

Мак-Таґґарт забув, що в хижку завітала смерть, коли бачив доньку, схилену над батьком так, що волоссям покривала його, як шовковим саваном. Він уставив пістолет у кобуру і глибоко вдихнув. Ноги ще не зовсім твердо його тримали, але обличчя знову прибрало диявольського вигляду. Він ступив до дівчини на крок, і саме в цю хвилину почувся звук, що привів її до тями. У тіні, біля дальньої стіни, Барі силкувався встати на лапи, і ось тепер гарчав.

Непісе повільно підняла голову. Знесилена, вона повела поглядом догори, аж доки її очі зупинилися на обличчі Буша Мак-Таґґарта. Верба майже забула про його присутність. Її почуття були приглушені, неначе серце перестало битися разом із серцем П’єро. Те, що дівчина побачила на обличчі керівника факторії, вивело її з заціпеніння і вказало на небезпеку, що їй загрожувала. Він стояв просто над нею. На його обличчі не було ні жалю, ні усвідомлення жаху від того, що відбулося, саме тільки переможне світіння в очах. І дивився цей диявол пильно не на небіжчика П’єро, а лише на неї.