Сталася ще одна дивовижа: Мікі, який ганебно благав помилування у першій сутичці, цього разу повівся інакше. Він дістав войовничу вдачу від батьків. Недаремно ж у його жилах текла змішана кров гончака з гір Маккензі — найсильніших північних собак із великими лапами й широкими плечима — й ердельтер’єра-шпіца. Гончак Маккензі вирізняється бичачою силою й поводиться доброзичливо за будь-яких обставин, а от північний шпіц та ердельтер’єр мають диявольську вдачу (так і не скажеш, хто з них войовничіший). Ось чому Мікі, що завжди був у доброму гуморі, раптом відчув агресивні пориви. Він уже не просив милості, а відповів на атаку Ніїви, що хижо вишкірився. Вони влаштували видовищну бійку на носі човна.

Дарма Челонер угамовував тварин криком, відчайдушно веслуючи й змагаючись із небезпечним потоком. Зайняті бійкою Ніїва й Мікі не чули його. Ось уже Мікі знову борсається на спині, але цього разу він вгризся гострими зубами в шию Ніїви й, продовжуючи розмахувати лапами, мав усі шанси дати ведмежаті прочухана, якби не сталося те, чого боявся Челонер. Зчепившись мертвою хваткою, песик і ведмедик скотилися з човна в несамовитий водний вир. Секунд на десять обидва зникли під водою, а потім випірнули за добрих 50 футів від Челонера. Дві чорні голівки шугонули вниз до смертельного урвища. Із горла Челонера вирвався ледь стримуваний крик — крик людини, яку спіткало справжнє горе: він не в силах урятувати малечу, він утратив Мікі, який стільки тижнів був йому єдиним другом і співрозмовником.

Бурхлива річка підхопила Мікі й Ніїву, зв’язаних однією мотузкою завдовжки в ярд. Те, що господар вирішив зв’язати їх разом, виявилася подарунком долі для Мікі. Песикові було 3 місяці, він важив 14 фунтів, і його маленьке тільце на 80 відсотків складалося з кісток і тільки на піввідсотка — з жиру. Ніїва важив 13 фунтів, але 90 відсотків цієї маси було жиром. Таким чином Мікі виконував роль маленького якоря, а Ніїва — рятувального жилета, який практично не міг потонути.

Обох малят аж ніяк не можна було назвати легкодухими. Вони мали бійцівську кров. Бідолахи пропливли вже сотню ярдів річковими порогами, але Мікі, що майже весь час був під водою, ані на мить не припиняв боротися, вистромлюючи носа назовні й вдихаючи повітря. Вода перевертала його то на спину, то на живіт, але в будь-якому положенні він працював усіма чотирма лапами, як веслами. Якоюсь мірою це допомогло Ніїві, що героїчно змагався з бурхливим потоком. Самого Ніїву, цю грудомаху жиру, річка підхопила б, мов пухнастий м’ячик, але з якорем на шиї, вагою 14 фунтів, ведмедика цілком могло потягнути на дно. Разів зо п’ять Ніїва зникав під водою, коли якась течія підхоплювала Мікі й він тягнув за собою ведмежа — голову, хвіст, лапи і зрештою все тіло. Однак Ніїва щоразу вигулькував назовні — чотири товстенькі лапки відчайдушно боролися за життя.