Повагавшись кілька хвилин, Мікі рушив було до вогнища. Аж раптом білий чоловік звівся на ноги, потягнувся (так само, як часто робив Челонер) і взяв палицю завгрубшки з чоловічу руку. Чоловік наблизився до Мікі, песик підповз іще ближче й підвівся, опинившись за п’ять футів від людини. Очі Мікі запалахкотіли у відблисках багаття, і людина завважила пса.

Чоловік миттю підняв палицю над головою, і та, немов гігантська рука, зі свистом полетіла просто в Мікі. Якби вона влучила в голову Мікі, песик був би вже мертвим. Грубший кінець палиці не зачепив його, а тонший завдав сильного удару в шию і плече. Мікі відкинуло в морок, і чоловікові здалося, що жертві кінець. Білий голосно покликав Макокі й повідомив, що вбив молодого вовка чи лиса, який зник у темряві.

Палиця відкинула Мікі під віття маленької сосни, де він зачаївся, намагаючись не видавати ні звуку й страждаючи від жахливого болю в плечі. У світлі вогнища він побачив чоловіка, який нахилився за палицею, і Макокі, який підбіг з ІНШОЮ палицею. Мікі як міг зіщулився в укритті. Він жахнувся і тепер усе збагнув. ЦІ люди не мали нічого спільного з Челонером. Вони полювали на Мікі, озброївшись палицями. Він знав, що таке палиці. Той чоловік практично зламав йому плече.

Пес лежав тихо-тихо, доки чоловіки його шукали. Індіанець навіть тицьнув палицею у віття сосни, де переховувався Мікі. Білий чоловік запевняв, що удар був влучним, а потім підійшов зовсім близько, майже впершись черевиком у ніс Мікі. Тоді чоловік повернувся, щоб підкинути хмизу у вогонь для кращого освітлення. Серце Мікі завмерло. Чоловіки ще раз пройшли повз нього та зрештою повернулися до багаття.

Протягом години Мікі не ворушився. Багаття майже догоріло. Старий індіанець крі загорнувся в ковдру, а білий чоловік пішов у намет. Нарешті Мікі наважився виповзти з-під сосни. Через біль у плечі він рухався, спотикаючись на кожному кроці, але поквапився пройти зворотній шлях людським слідом, який кілька годин тому сповнив його надією. Відтепер запах людини не викликав у песика збудження й радості. Цей запах став загрозою, попередженням, чимось таким, від чого треба тікати. Він радше зустрівся б знову з Учаком або совами, ніж з білою людиною, озброєною палицею. Із совами можна битися, а от палиця мала над ним перевагу.

Ніч була тихою. Діставшись до гнилої колоди, яка допомогла вполювати кролика, Мікі заповз усередину і до самого ранку зализував рани. На світанку він виліз і доїв кролятину.

Песик глянув у бік північно-західної стежини, що вела до Ніїви. Тепер жодних вагань: йому потрібен Ніїва. Мікі хотів тицьнутись у носик друга, лизнути його мордочку — нехай і нестерпно смердючу. Хотів почути кумедне ведмеже рикання й буркотіння, хотів знову разом полювати, гратися, валятися на сонечку й спати. Ніїва був невід’ємною частиною світу Мікі.