Нарешті пес побачив скажених. Вони мчали вздовж лісу, як темні тіні. Раптом зграя спинилася й стихла: вовки обнюхували свіжі сліди Мікі на снігу. Потім попрямували в його бік, і виття стало ще скаженішим та агресивнішим. За якихось десять секунд вовки були біля скелі. Уся братія пробігла повз неї — уся, окрім одного великого вовка, який вискочив на пагорб і зустрівся віч-на-віч зі здобиччю. Тим часом його побратими ще не завважили пса. Мікі загарчав. На нього знову чекала велика бійка. Як завжди в таких випадках, кров закипіла в жилах і страх розвіявся, ніби дим вітряного дня. От би поруч був Ніїва: прикрив би з тилу під час битви!.. Мікі звівся на лапи й гідно зустрів атаку скаженого звіра. Бійці клацнули зубами. Дикому вовку випало зчепитися з сильнішим противником, який розправився з ним, мов із безпорадним щеням. Помираючи, вовк скотився з пагорба. Однак на зміну йому перед Мікі постала інша сіра бестія. Мікі вгризся в горло нового противника, що видряпався на скелю. Нащадок північного гончака завдав нищівного удару, і з горла противника фонтаном бризнула кров — немов від удару кинджалом. Ось уже друга жертва Мікі валялася мертвою біля підніжжя скелі. А тоді решта вовків накинулася на пса, притиснувши його до землі кістлявими тілами. У разі атаки двох або трьох вовків, Мікі загинув би так само швидко, як ті двоє скажених звірів, що напали на нього першими. У цьому раунді пса врятувала численність зграї. Якби сутичка відбулася в долині, Мікі розірвали б на шмаття, як старе ганчір’я, проте на верхівці скелі завширшки в невеличку стільницю він просто загубився серед сірої маси розлючених ворогів. Спрямовані проти нього ікла шматували плоть інших вовків. Оскаженілу зграю засліплювала лють, й атака проти Мікі перетворилася на бійку між вовками. Притиснений до землі Мікі вгризався у противників навмання. Якийсь вовк вп’явся зубами в його черево, і пес заціпенів від болю. Ікла противника ввійшли глибоко всередину, пронизавши нутрощі. Мікі загрожувала смерть, та саме вчасно якийсь із вовків схопив його нападника, і той розчепив хватку. Наступної миті Мікі відчув, як котиться з крутого схилу, а за ним і вціліла половина зграї.

Войовничий дух Мікі поступився місцем тій лисячій хитрості, яка вже не раз прислужилася в миті небезпеки — навіть краще за ікла й пазури. З’їхавши до підніжжя скелі й опинившись у долині, Мікі звівся на лапи й щодуху чкурнув у напрямку річки. Швидка реакція забезпечила його 50-ярдовою форою, перш ніж один із сіроманців уздрів, що здобич тікає. Переслідувачів лишилося тільки вісім. П’ятеро з тринадцяти оскаженілих хижаків валялися мертві або корчилися в агонії біля підніжжя пагорба. Двох із них прикінчив Мікі, а решта стали жертвами іклів побратимів.