За півмилі виднілися прибережні круті схили, серед яких під купою каміння Мікі якось знайшов сховок на одну ніч. Він не забув про тунель під завалом і розумів, що це чудове місце для оборони. Пролізши в тунель, він стане в проході і розправиться з ворогами по одному, бо у вузькому отворі інакше як по черзі вони атакувати не зможуть. Та звідки було песикові знати, що поміж сірої зловісної хмари, яка його переслідувала, був найлютіший і найспритніший вовк скаженої зграї — назвемо його Блискавкою. Той вовк, випередивши млявих товаришів, наздоганяв здобич. Мікі подолав лише половину шляху до рятівного каміння, коли почув за спиною загрозливе дихання Блискавки. Навіть батько Мікі Гела не зміг би бігти швидше. Та як би не старався песик, Блискавка все одно був швидший. До скелі понад річкою лишалося дві третини шляху, а здоровенний вовк майже порівнявся мордою з Мікі. Зробивши ривок, песик трохи відірвався. Одначе Блискавка знову наздоганяв, невпинно наближаючись безжальною та зловісною тінню.

За сотню ярдів трохи праворуч від Мікі виднівся заповітний тунель. Проте, звернувши праворуч, Мікі потрапив би прямісінько в пащу Блискавки. Стало очевидно, що, навіть добігши до груди каміння, Мікі опиниться в лапах ворога, перш ніж встигне пірнути в тунель. Якби пес зупинився і дав відсіч, теж зустрів би неминучу смерть, адже ззаду долинало хекання інших вовків. За десять секунд Мікі й Блискавка зупинилися на краю провалля над рікою.

Мікі розвернувя й кинувся на переслідувача. Він відчув близькість смерті, і перед лицем загрози спрямував усю ненависть проти звіра, що його наздогнав. Противники зчепилися й повалилися на землю. За два ярди від урвища Мікі вгризся зубами в горло Блискавки, і тієї ж миті на них навалилася решта зграї. Вовки, відчувши порожнечу під лапами, шугонули вниз зі скелі. Мікі тим часом не розчепляв смертельної хватки і разом із противником перекрутився кілька разів у повітрі, а потім відчув сильний удар. Падіння пса пом’якшило тіло Блискавки. Проте удар був таким сильним, що, попри величезну рятувальну подушку з вовчого тіла, Мікі був приголомшеним і майже зомлів. Минула хвилина, перш ніж пес звівся на лапи. Блискавка лежав непорушно — він сконав. Поблизу нього лежали тіла двох інших вовків, які впали зі скелі внаслідок скаженої гонитви.

Мікі глянув угору. Під зоряним небом виднілася верхівка скелі — висота, з якої він гепнувся, була нічогенькою. Мікі обнюхав тіла трьох мертвих вовків і повільно почовгав уздовж підніжжя скелі. Зрештою він дійшов до якоїсь розколини, проліз у неї і влігся зализувати рани. Виявляється, у світі буває дещо страшніше за капкани Ле Бо, ба навіть страшніше за саму людину.