Трохи згодом Мікі поклав велику голову на передні лапи: зоряне сяйво ставало тьмянішим, меркнула яскрава білизна снігу… Мікі заснув.

Роздiл 15

Роздiл 15

Біля закруту річки Трі Джекпайн, у лісових хащах між річкою Шаматава й Гудзоновою затокою, ховалася хатина трапера Жака Ле Бо. В усьому краї не було жорстокішої людини, крім хіба що Дюрана, який полював на лисів за сотню миль на північ. Вони з Жаком багато в чому конкурували. Ле Бо був здоровилом із набряклим похмурим обличчям і примруженими зеленими очима — віконцями безжальної душі, якої, щоправда, він, може, й не мав. Ле Бо був найгіршим лиходієм. Перешіптуючись у затишних тіпі, індіанці говорили, що в цього чоловіка вселилися всі злі духи пращурів.

На лихо, Ле Бо обзавівся дружиною. То б нічого, якби вона була відьмою, лихою й безжальною, як чоловік. Аж ні! Дружина трапера була милою жінкою незвичайної краси, якої не псували навіть бліді щоки й голодні очі. Вона тремтіла при появі чоловіка й служила йому, як невільниця. Подібно до собак, вона була ВЛАСНІСТЮ безсердечного мисливця. Подружжя мало дитину. Втративши одне дитя, бідолашна матір повсякчас жахалася думці, що й друге може померти, і мучилася від болю й страху.

«Le bon Dieu! Я молюся за тебе ангелам-охоронцям! Присягаюся, ти БУДЕШ ЖИТИ!» — примовляла вона, притискаючи маля до грудей. Тоді очі жінки блищали, на блідих щоках грав рум’янець — обличчя спалахувало колишньою красою. «Колись — КОЛИСЬ…» — бурмотіла жінка, та ніколи не завершувала фрази. Навіть із дитиною не ділилася вона тим потаємним, що мала на думці. Часом у снах вона бачила втрачену молодість і СЕБЕ юною. Спогади вривалися в її свідомість, коли перед уламком старого дзеркала вона розчісувала чорні блискучі коси, що довгими пасмами сягали аж стегон. Попри побляклу красу і всупереч тиранії чоловіка, волосся лишалося незмінно прекрасним. В очах і рисах жінки таїлося дівоцтво, що могло б розквітнути знову, якби Доля нарешті виправила помилку й звільнила її від згубної присутності Господаря. Затримавшись біля дзеркала трохи довше, жінка раптом почула, як за вікном рипить сніг від важких кроків.

Очі молодої жінки миттю згасли. Ле Бо пропадав на капканах відучора, і повернення змусило її затремтіти від страху. Він двічі застукував її біля дзеркала й жорстоко обзивав лайливими словами, бо вона, бачте, марнує час, милуючись собою, а мала б патрати здобич на продаж. Другий скандал скінчився тим, що чоловік сильно штовхнув її й розбив дзеркало. Уламок, що був завбільшки з її худорляві долоні, жінка тепер берегла. Однак більше вона не попадеться. Жінка прожогом сховала дзеркало в надійному місці й заплела густі пасма в косу. Погляд похолов, очі забігали в передчутті лиха, і на всі таємниці, що гріли душу, опустилася невидима вуаль. Дружина пішла зустрічати чоловіка зі звичним жіночим поривом і навіть надією.