Мешаба знову заціпенів: хвіст вовка навесні стає великим і пухнастим, а в цього звіра був гладеньким, як у бобра!

— Огне муш! — приголомшено видихнув Мешаба. — Це пес!

Збентежений індіанець обережно відхилився, щоб дотягнутися до рушниці, яку поклав по той бік скелі.

Тим часом Ніїва й Мікі мружилися від яскравого світла на схилі, розвернувшись спинами до входу печери, у якій Ніїва проспав стільки місяців. Мікі дивувався. Йому досі здавалося, що лише вчора, а не кілька місяців тому, він зоставив сонька й лінюха Ніїву в печері. Тепер, повернувшись до приятеля після тяжкої й сповненої випробувань зими, Мікі не йняв віри, як це приятель виріс таким здоровилом. Протягом чотиримісячної сплячки ведмедик невпинно ріс, і нині був удвічі більшим, ніж восени. Якби Мікі міг заговорити до індіанця крі і якби той дав йому таку можливість, пес усе б пояснив:

«Бачте, пане індіанцю, — сказав би Мікі. — Ми з цим незграбним ведмедем потоваришували ще в дитинстві, от як тільки родилися. Чоловік на ім’я Челонер зв’язав нас однією мотузкою, коли Ніїва був завбільшки, як ваша голова. Ми частенько борюкалися, перш ніж роззнайомилися. Та сталося так, що ми загубилися, і тоді стали братами. Минулого літа ми багато розважалися й пережили безліч пригод. Коли настали холоди, Ніїва знайшов сховок отам у печері. Лежебока спав аж до кінця зими. Не буду розповідати про все, що сталося зі мною за цю зиму. Багато всього було. Як настала весна, я вирішив, що час втовкмачити дуркові, що й до чого. От і повернувся сюди. Ось ми тут і стоїмо. Тільки от скажіть мені: ЧОМУ НІЇВА ТАКИЙ ВЕЛИКИЙ?»

Принаймні в ту мить Мікі зосередився саме на цій думці: як це Ніїва так виріс? А от Мешаба замість слухати роз’яснення пса тягнувся за рушницею. Ніїва тим часом нюшив коричневим носиком вітер і вловив дивний запах. Із них трьох — індіанця, пса і ведмедя — тільки Ніїва нічому не дивувався. Чотири з половиною місяці тому він заснув, і Мікі був поруч, тепер прокинувся, а Мікі досі поруч. Чотири з половиною місяці пролетіли непомітно. Вони з Мікі безліч разів засинали й прокидалися разом. З огляду на специфічне сприйняття часу, ведмідь не сумнівався, що заснув учора ввечері.

Єдине, що бентежило Ніїву тієї миті, — дивний запах у повітрі. Ведмідь інстинктивно розцінив його як загрозу або принаймні щось таке, що нюхати НЕ варто. Тому обернувся до Мікі з застережним «ВУФ». Коли Мешаба визирнув з-за скелі, сподіваючись зробити влучний постріл, перед його очима промайнули дві постаті, які мали от-от зникнути. Він швидко вистрілив.