Якщо рік тому, коли вони були зовсім малі, песика вражав апетит Ніїви, то тепер Мікі просто не йняв віри очам. Коли йшлося про їжу, Ніїва був якоюсь бездонною ямою. З іншого боку, ведмідь став ще веселішим і грайливішим, ніж раніше. Друзі частенько мірялися силами, і, виявилося, вдвічі габаритніший ведмідь був гідним супротивником для Мікі. Ніїва навчився користатися перевагою у вазі і взяв за звичку несподівано наскакувати на Мікі, притискати до землі кремезним тілом, немов м’якою подушкою, й надавлювати лапами так, що пес майже не міг ворухнутися. Час від часу, схопивши так приятеля в обійми, Ніїва починав качатися по землі. Вони гарчали й рикали так, ніби справді зчепилися в бійці. Попри те, що ведмідь безжалісно підминав пса під себе, Мікі обожнював такі ігри. Та одного разу вони випадково скотилися у глибокий яр: собачо-ведмежий клубок гепнувся на самісіньке дно. Після цього Ніїва надовго відмовився від гри в борюкання. Коли Мікі хотів припинити змагання, достатньо було вгризтися в Ніїву довгими іклами — і ведмедик миттю скочувався. Ніїва з особливою повагою ставився до зубів Мікі.

Більше за все Мікі тішився, коли Ніїва ставав на задні лапи, виструнчившись, як людина. Ото була справжня бійка. А от коли Ніїва видирався на дерево подрімати, Мікі не приховував роздратування.

На початку третього тижня вони дійшли до хатини Нанет. Нічого не змінилося. Мікі зажурено зіщулився, разом із Ніївою роздивляючись хату з узлісся на краю видолинку. Ані диму, ані ознак життя, а ще й розбите вікно — певно, якийсь ведмідь чи росомаха хотіли пролізти всередину. Мікі підійшов до вікна, підстрибнув, сперся на нього передніми лапами й зазирнув, напружено внюхуючись. Хатина ще зберігала ЗАПАХ — майже невловний, але все ж відчутний. Проте запах був єдиною ниточкою до господарів. Великий покій був порожній — зникло все, крім пічки, стола і ще якихось старих меблів. Решта речей кудись поділася. Мікі ще півгодини не відходив від хати й три чи чотири рази зазирав у вікно. Ніїва теж зацікавився й собі зазирнув до покою. Він теж відчув легкий запах, збережений у стінах. Ведмідь довго принюхувався. Запах був подібний до того, що він уловив, коли вийшов із печери, але трохи інакший — не такий стійкий і відчутний, та й приємніший.

Протягом наступного місяця Мікі відмовлявся полювати деінде, крім як поблизу хатини. Його тримали почуття, яких він не міг ані проаналізувати, ані зрозуміти. Ніїва спершу погоджувався. Та згодом терпець йому урвався. Він образився і цілих три дні блукав, де заманеться. Заради дружби Мікі довелося піти за ним. Ягідний період — на початку липня — заскочив їх за 60 миль на північний захід від хатини, неподалік місцини, де народився Ніїва.