Почувши позаду бахкання рушниці й протяжний свист кулі, Мікі й Ніїва миттю пригадали колишні пригоди. Ніїва зіщулився, притис вуха й кинувся навтьоки так, що Мікі ледве встигав. Пробігли вони щонайменше милю, а тоді Ніїва спинився, гучно відсапуючись. Він страшенно ослаб, бо востаннє їв майже півроку тому, а ще й не рухався. Біганина мало його не доконала. Минуло кілька хвилин, перш ніж він віддихався і зміг буркнути. Мікі тим часом зосереджено обнюхував приятеля зусібіч, від хвоста до морди. Вочевидь, усе було на місці, бо пес радісно дзявкнув, завершивши цю справу. Попри те, що Мікі підріс і мав поважний вік, він почав грайливо стрибати довкола ведмедя й демонструвати безмежну втіху з приводу пробудження друга.

«Оце так зима видалася, Ніїво! Було самотньо й холодно. Здається, я зараз помру від радості — такий радий бачити тебе на чотирьох лапах, — говорили підскоки Мікі. — Чим займемося? Ходімо полювати?»

Здається, саме такий план мав Ніїва. Він попрямував навпростець до долини й сповільнив ходу біля болота, де заходився шукати корінців і травички. Займаючись цією справою, він весь час форкав і буркав зі знайомими, приязними дитячими нотками. Мікі вишукував поживи поруч і втішено міркував про те, що порожнечі й самотності в його світі більше не буде.

Роздiл 25

Роздiл 25

Мікі й Ніїва, особливо Ніїва, не бачили нічого надзвичайного в тому, що знову були разом і що їхня дружба відновилася. Попри те, що за період сплячки Ніїва виріс і змінився до невпізнаваності, спогади й картинки в його голові лишилися незмінними. Ведмедикові не довелося пережити бурхливих подій, що потріпали пса під час зими, тому Ніїва сприймав нинішню ситуацію як належне. Він зайнявся пошуками їжі так, ніби в останні чотири місяці нічого особливого не сталося. Втамувавши голод після пробудження, Ніїва повернувся до колишньої звички пантрувати за Мікі. Пес теж пригадав давні звички, тож справді скидалося на те, що перерва в їхньому братерстві тривала всього день чи тиждень, а не чотири місяці. Мабуть, пес відчайдушно намагався розповісти Ніїві про все, що сталося. Принаймні він мав хотіти поділитися враженнями. Пес, певно, хотів розповісти приятелю, як дивом знайшов господаря Челонера, а потім знову втратив, та й про знайомство з великою і маленькою Нанет, про життя в їхній хатині, про його любов до них. Якби міг, він розказав би Ніїві, що полюбив жінку й дівчинку так, як ще ніколи нікого не любив.

Мікі нестерпно тягнуло на північний схід — до оселі Нанет і дівчинки, куди треба було довгенько брести лісом. Протягом перших двох тижнів спільного полювання пес вів у тому напрямку за собою Ніїву. Йшли вони неквапом, здебільшого через те, що навесні Ніїва ставав страшенним ненажерою. Адже, щоб досита набити шлунок такою поживою, як корінці, пуп’янки і трава, доводилося присвячувати цій справі дев’ять десятих світлового дня. У перший тиждень ненаситність ведмедя викликала в Мікі розпач або відразу. Одного разу пес вполював п’ятьох кроликів, а Ніїва зжер чотирьох і рохкав, як свиня, випрошуючи добавки.