Однак Ніїви та його родичів це не стосувалося. Так само впевнено, як обирав правильний напрямок утечі від полум’я, Ніїва визначив, куди треба йти в пошуках живого світу. Шлях пролягав прямісінько на північний захід. Якщо друзі натрапляли на озеро й обходили його довкруж, Ніїва завжди йшов уздовж берега до вихідної точки й заспокоювався лише тоді, коли повертався на північно-західну стежку. Він простував невпинно не лише вдень, а й уночі, зупиняючись тільки для короткого перепочинку. На світанку другого дня мандрів Мікі почувався більш виснаженим, ніж ведмідь.

Природа навкруги свідчила, що вони нарешті дісталися місцини, де пожежа починала згасати. Зелені острівці лісу, не зачеплені полум’ям болота, а ще й подекуди — клапті зелених лук. Мікі й Ніїва добре підкріпилися на болотах і в лісках, бо ці оази посеред випаленого пустирища кишіли їжею — легкою здобиччю, якою можна було скоро втамувати голод. Ведмедик уперше відмовився лишитися на місці, що рясніло поживою. Шостого дня вони вже були за сотню миль від озера, у якому врятувалися від пожежі.

Друзі опинилися в прекрасному краї серед зеленого лісу, широких долин, озер і річок. Безліч усайоу (невисоких гір) були чудовими мисливськими угіддями. Багата на водойми земля, помережана річками, що протікали між горами й озерами, не постраждала від посухи так, як південний край. Тож протягом місяця Ніїва й Мікі полювали в новому раю, погладшали й знову почувалися щасливими.

Якось у вересні вони натрапили на дивну споруду біля болота. Спершу Мікі подумав, що це хата, однак вона була набагато меншою, ніж будь-яка з тих, що траплялися псові. Знахідка була завбільшки з дерев’яну клітку, де Ле Бо ув’язнив колись Мікі. Клітку змайстрували з товстих колод так, що виламати їх було неможливо. Колоди були скріплені не щільно, між ними виднілися проміжки завширшки шість-вісім дюймів. Дверцята споруди були широко відчинені. Ізсередини дивної конструкції долинали манливі пахощі зіпсованої риби. Мікі запах видався відразливим, а от Ніїву — привабив. Ведмідь ніяк не хотів відходити від споруди, попри всі зусилля Мікі відтягнути друга. Зрештою обурений поганим смаком Ніїви, пес подався на самостійне полювання. Трохи згодом Ніїва зважився просунути голову й плечі до отвору. Очі ведмедя загорілися, бо від рибного аромату паморочилося в голові. Він обережно проліз у чудернацьку хатинку. Нічого не сталося. Ніїва побачив рибу — щоб дістати ласий шматочок, треба було перехилитися через колоду посеред споруди. Ніїва підійшов, перехилився — аж раптом…