Першим, хто відвідав Кента в камері після його невдалої втечі, був отець Лайонн. За годину по тому отець Лайонн простував до будинку Брудного Фінґерза. Якщо на обличчі Фінґерза інколи й проступав вираз задоволення, це траплялося, коли маленький місіонер мав нагоду завітати до нього. І тоді в нього розв’язувався язик, і до пізньої ночі вони розмовляли про безліч речей, далеких від розуміння інших. Цього ранку отець Лайонн прийшов не випадково, а у певній справі. Коли Брудний Фінґерз почув, що то за справа, він невтішно похитав головою і ще міцніше сплів пальці поверх черева, а тоді заявив про цілковиту неможливість відвідати Кента. Це не в його звичаї. Люди мають приходити до нього самі. А він не любить пішої ходи. Це ж добра третина милі від його халупи до казарм, або й півмилі. І більшість часу — вгору! Якби Кента можна було привести до нього…

Замкнений у своїй камері, Кент чекав. Він без перешкод чув голоси, що лунали в кабінеті Кедсті, коли двері були відчинені, і знав, що інспектор прибув на місце, вже коли місіонер вирушив зі своїм завданням до Брудного Фінґерза. Зазвичай інспектор приходив до відділку годиною раніше. Кент не намагався збагнути причину запізнення Кедсті, але помітив, що після його появи між дверима кабінету і двором казарм почався шарварок. Одного разу він був упевнений, що почув голос Кардіґена, потім — так само впевнений, що чув Мерсера. Він зловтішно посміхнувся. Мабуть, помилився, адже найближчими кількома днями Мерсер перебуватиме не в тому стані, щоб розмовляти. Він радів, що кут стіни затуляв від нього вхідні двері відділку і що три камери були в ніші, надійно сховані від цікавих очей відвідувачів. А ще він радів, що в його камері не було іншого в’язня. У своєму стані він вважав за краще бути на самоті. Для здійснення плану, що визрівав у його голові, самотність була так само необхідна, як і підтримка Александра Топпета Фінґерза.

Але чи зможе він заручитися цією підтримкою — питання, що саме й тривожило його зараз, і він нетерпляче чекав повернення отця Лайонна, дослухаючись до кроків у коридорі. Зрештою, якщо ідея, породжена вчорашнім натхненням, нічого не дасть, якщо Фінґерз його підведе…

Він знизав плечима. Якщо так станеться, іншого шансу не буде. Доведеться йому постати перед судом і прийняти свою чашу з рук присяжних. Але якщо Фінґерз усе ж таки гратиме на його боці…

Він знову кинув погляд на ріку, і знову йому здалося, що хвилі відповідають йому. Якщо Фінґерз гратиме за нього, вони покладуть на лопатки і Кедсті, і всю Н-ську дивізію! Заради цієї перемоги він вдасться до найсміливішого психологічного експерименту у своєму житті. Величність задуму, до якого він приступав, трохи лякала Кента, але й віра його була безмежна. У філософії Кента, на його власну думку, не було чогось надприродного. Він спростив її до рівня розуміння посередніх людей.