Татмен не був злодієм. Він лише бачив, як його молода дружина повільно вмирає від голоду. Думка, що вона може померти в нього на очах, як помирали інші жертви цинги, сповнювала його нестерпним жахом, і цей жах штовхнув його на крадіжку. Глупої ночі він проникнув до чужої хижки й викрав дві банки консервованих бобів та миску картоплі — в тисячу разів цінніші, ніж якби були з чистого золота. І його впіймали. Звичайно, у нього була хвора дружина. Але то були часи, коли жінка не могла врятувати чоловіка, яка б гарненька вона не була. Татмена вивели з табору й дали йому його сумку та рушницю — але ніякої їжі. І дівчина, в шубці з каптуром і взута, була поряд, адже вирішила померти разом із чоловіком. Це заради неї Татмен брехав до останньої хвилини, наполягаючи на своїй невинуватості.

Але боби і картоплю знайшли в їхній хижці, і цього доказу вистачило. І тоді, коли вони вже збиралися вийти назустріч сніговій бурі, що означало смерть за кілька годин, тоді…

Кент підвівся на ноги, підійшов до віконця і став там, визираючи назовні.

— Фінґерзе, в усі часи на землі народжувалися надзвичайні люди. І одна така надлюдина знайшлася поміж тієї голодної озлобленої юрби. В останній момент наш герой зробив крок уперед і голосно заявив, що Татмен невинуватий, а справжній злодій — він. Не боячись нічого, він зробив таке приголомшливе зізнання. Це він украв боби і картоплю й сховав у хижці Татменів, доки вони спали. Навіщо? Бо хотів урятувати жінку від голоду! Так, він збрехав, Фінґерзе. Він збрехав, тому що був закоханий у жінку, яка належала іншому — бо в нього було найбільше серце з усіх, коли-небудь створене Богом. Він збрехав! І його брехня була дивовижним учинком. Він пішов у вир снігової бурі, зміцнений коханням, що було сильніше за страх перед смертю. У таборі про нього більше не чули. Татмени повернулись у свою хижку й жили далі. Фінґерзе… — Кент раптом відвернувся від вікна. — Фінґерзе…

Фінґерз, наче сфінкс, сидів і не зводив очей із Кента.

— Цією людиною був ти, — продовжував Кент, підходячи до нього. — Ти збрехав, тому що був закоханий у жінку, і заради неї пішов назустріч смерті. Люди в Загубленому Місті не знали цього, Фінґерзе. Її чоловік не знав. І дівчині, молодій дружині, яку ти потайки обожнював, таке навіть не снилося! Але це була правда, і глибоко в душі ти це знав. Ти пробився крізь бурю. Ти вижив! І ці всі роки, сидячи в себе на ґанку, ти мріяв про жінку, про дівчину, заради якої волів померти багато років тому. Фінґерзе, я кажу правду? І якщо так, чи можу я потиснути тобі руку?