Його серце невтримно калатало, коли він підійшов до дверей і прислухався. Раніше, коли вона стояла перед ним із пломінкими очима й наказувала втриматися від запитань, він відчув, що земля тікає з-під ніг. Тепер же він немов піднісся на вершину. Кент знав, що, хай би що він не почув, він не спуститься на нижній поверх, якщо тільки вона не кликатиме на допомогу.

Трохи згодом він прочинив двері — зовсім трохи, аби мати можливість чути. Цього вона не забороняла. Крізь щілину він бачив приглушене світло з нижнього поверху. Але він не чув жодного звуку, і йому спало на думку, що старий Муї не втратив здатності бігати швидко, і ще є певний час, перш ніж прийде Кедсті.

Чекаючи, він оглядав кімнату. Першим враженням було, що Маретта жила тут уже досить тривалий час. Це була типова жіноча кімната, без жодних ознак нещодавнього чи раптового заселення. Він знав, що колись це була кімната Кедсті, але тепер тут і сліду від господаря не залишилося. І доки його допитливі очі споглядали це диво перетворення, деякі речі вразили його своєю багатозначністю. Він більше не сумнівався, що Маретта Редіссон була з далеких північних земель. Його віра в це була непохитна. Якщо раніше в його душі й залишався сумнів, він зник безслідно, адже дівчина назвала його «Джимс». І все ж ця кімната мов навмисне намагалася похитнути його віру. Захоплений новими відкриттями, він відійшов від дверей і зупинився біля туалетного столика перед дзеркалом.

Маретта не підготувала кімнату до його приходу, і всі її речі були на видноті. Безліч особистих дрібничок, які загадковим чином використовуються жінками під час туалету, лежали тут, і він дивився на них, анітрохи не відчуваючи це як блюзнірство. Він був здивований їхньою кількістю й розмаїттям. Таке можна було сподіватися побачити в будуарі доньки генерал-губернатора в Оттаві, але не тут — і ще менше на далекій півночі. Усе, що він бачив, було виготовлено з вишуканого матеріалу і становило взірець майстерної роботи. А тоді, наче магнітом, його погляд притягнуло дещо інше. Це було взуття, дбайливо, парами виставлене в ряд на підлозі біля туалетного столика.

Він дивився на нього, заворожений. Ніколи ще він не бачив такого розмаїття жіночого взуття, призначеного для тієї самої пари ніжок. І воно було зовсім нетипове для Півночі. Кожна пара в цьому дивовижному ряду становила окремий витвір швецького мистецтва, і кожна була на високому підборі! Кент не звик до такого розмаїття. Тут були черевички на ґудзиках, на шнурівці, коричневі, чорні й білі, з небезпечно довгими, крихкими на вигляд підборами. Були також маленькі замшеві білі «човники», і з бантиками, і з вирізними сталевими пряжками, і з витонченими стрічками-зав’язками. Були й елегантні напівчобітки, і лаковані шкіряні туфельки — і всі на високому підборі! Він ковтнув. Потім, керований імпульсом, потягнувся й узяв у руки маленьку сатинову туфельку.