Він і далі дивився перед себе з дурнуватим виразом на обличчі, не в змозі оговтатися від незвичного потрясіння. Повільно, наче даючи йому час призвичаїтися до оточення, Маретта знімала дощовик. Під ним її струнка мініатюрна фігура була сухою, і лише з непокритої голови стікала вода на плечі. Він помітив, що на ній коротка спідниця і чоботи, чарівні мініатюрні чобітки з чудово виробленої шкіри канадського оленя. А тоді раптом вона підійшла і простягнула до нього обидві руки.

— Будь ласка, скажіть, що ви раді, і потиснемо одне одному руки, — мовила вона. — І не будьте таким… наляканим. Це моя кімната, і тут ви у безпеці.

Він міцно стиснув її руки, вглядаючись у дивовижні фіалкові очі, що дивилися на нього з відкритою й невимушеною дитячою безпосередністю.

— Я… я не розумію, — через силу вимовив він. — Маретто, де Кедсті?

— Він має скоро повернутися.

— І він, звісно ж, знає, що ви тут?

Вона кивнула.

— Я вже місяць тут живу.

Руки Кента міцніше стиснули її долоні.

— Я… я не розумію, — повторив він. — Сьогодні Кедсті знатиме, що саме ви врятували мене і поранили констебля Вілліса. Боже мій, ми маємо, не гаючи часу, забиратися звідси!

— Є вагома причина, через яку Кедсті не посміє виказати мою присутність у його домі, — тихо сказала вона. — Він швидше помре! І він не запідозрить, що я привела вас до своєї кімнати, що вбивця-втікач ховається під самим дахом інспектора поліції! Вони шукатимуть вас де завгодно, тільки не тут! Хіба це не пречудово? Він усе спланував, кожен крок, аж до мого крику перед вашою камерою…

— Ви маєте на увазі… Кедсті?

Вона забрала руки й відступила від нього на крок. Він знову побачив у її очах той самий вогник, що спалахнув, коли вона наставила зброю на трьох чоловіків у в’язничному крилі.

— Ні, не Кедсті. Той би вас повісив. Він і мене вбив би, якби насмілився. Я кажу про вашого великого, огрядного, кумедного друга, мсьє Фінґерза!

Роздiл 14

Роздiл 14

Пізніше Кент думав, що коли Маретта Редіссон казала, як його втечу спланував Брудний Фінґерз, він мав вираз обличчя, лише трохи кращий, ніж у повного ідіота. Він зрозумів, як помилявся у Фінґерзі. Називав його зрадником і боягузом. Сварив за те, що той до найвищої міри розбурхав у ньому надії, аби лише розгромити їх у кінці. А Брудний Фінґерз, виявляється, усе це планував! Кент усміхнувся. В одну мить ситуація стала зрозумілою — принаймні та ситуація, що склалася на цей момент. Чи, може, йому лише так здавалося? Та лишалися питання — одне, десяток, сотня питань. Усі вони крутилися на кінчику його язика — питання, що дуже мало стосувалися Кедсті чи взагалі не стосувалися. Він нічого навколо не бачив, окрім Маретти.