Тепер їх несло все швидше, наче розгнузданого скакового коня крізь пінні шумні пороги. Незграбне суденце під їхніми ногами вихляло й крутилося. Залиті водою верхівки величезних скель шпарко проминали повз них зовсім поруч. І Маретта, однією рукою обіймаючи його за шию, разом із Кентом дивилася в очі смерті. Вони вже бачили Зуб Дракона, чорний і похмурий, що чекав на них чітко посередині їхнього шляху. У наступні сто двадцять секунд вони вріжуться в нього — або проминуть його. Кент не мав часу пояснювати. Він підстрибнув до наплічника, висмикнув ножа з кишені й перерізав товсту мотузку, задля певності намотану поверх ремінців. Наступної миті він знову був поряд із Мареттою, обв’язуючи її талію мотузкою. Другий кінець він дав їй, і вона пов’язала його навколо чоловічого зап’ястка.

Затягнувши вузол, вона усміхнулася. Це була дивна, скупа й напружена усмішка, але вона ясно свідчила, що дівчина не боїться, що вона безмежно довіряє йому і знає, що означає мотузка.

— Я вмію плавати, Джимсе, — прокричала вона крізь гуркіт. — Якщо ми вдаримося у скелю…

Вона не завершила — із його губ зірвався несподіваний скрик. Він майже забув найважливішу з усіх речей. Не було часу розшнуровувати чоботи. Схопивши ножа, він єдиним низхідним рухом розпоров шнурівку. Швидко звільнився від взуття, потім звільнив від нього Маретту. Навіть у цю годину небезпеки він у захваті спостерігав, як швидко Маретта відгукується на думки, що спонукають його до дії. Вона зірвала з себе верхній одяг і скинула його на палубу, доки він викараскувався зі своєї грубої сорочки. Її струнка фігура у білій нижній спідниці, її розкішне волосся, розметане вітром, що дмухав від Бистрини, її голі шия і плечі, її очі, що не зводили осяйного погляду з Кента — вона знову була зовсім поряд, у його обіймах, і її вуста беззвучно промовляли його ім’я. А за мить вона відкинула голову і швидко вигукнула:

— Поцілуй мене, Джимсе… поцілуй мене…

Її теплі вуста припали до його губ, і її голі руки оповили його шию судомною дитячою хваткою. Він глянув уперед і вперся ногами в дно, а тоді занурив руку в м’яке павутиння її волосся і притиснув її обличчя до своїх оголених грудей.

За дві секунди сталося зіткнення. Чітко серединою борту баркас налетів на Зуб Дракона. Кент був готовий до удару, але його спроба втриматися на ногах, обіймаючи Маретту, зазнала поразки. Фальшборт урятував їх самих від удару об слизьку гладінь скелі. Посеред реву води, який тільки й було чути, Кент ясно розібрав хруст деревини. Судно виринуло нагору, підняте могутньою хвилею, і на секунду-дві здалося, наче ця хвиля збирається перекинути й накрити його. А тоді судно, що налетіло на ніс скелі, почало повільно зісковзувати назад до води.