Ця релігійна та організаційна діяльність Гая припинилася, коли Ланнон наказав йому супроводжувати його в коротку подорож на схід, звідки надійшло повідомлення, що драви чекають Ланнона, аби поновити мирний договір на наступні п’ять років.

Три шейхи дравів зустріли їх, коли вони спустилися з гір Зенґу в напрямку східного моря. Це були високі смагляві чоловіки з орлиними рисами обличчя й блискучими очима. Своє чорне волосся вони обмотували білою матерією, а вдягалися в довгі плащі, підперезані поясом, прикрашеним філігранню та напівкоштовними каменями. Кожен мав за поясом широкий кривий кинджал і носив пантофлі з довгими задертими носами.

Їхні воїни вдягалися інакше, в мішкуваті штани, з шоломами у формі цибулини на голові, в обладунок зі срібним нагрудником. Вони мали на своєму озброєнні також залізні щити, довгі криві ятагани, списи та короткі східні луки. Більшість були чорношкірими, але вони запозичили манеру дравів у мові та в одязі. Два століття нещадних війн передували мирному договору між дравами та царями Опета.

Два війська розбили бівуаки на обох берегах широкої долини, на дні якої протікав струмок чистої води. Тінисті зелені дерева над ним розділяли обидва табори.

Під деревами поставили намети для переговорів, де протягом п’ятьох днів обидві делегації бенкетували, торгувалися й провадили дипломатичні маневри.

Гай володів мовою дравів і перекладав для Ланнона переговори щодо укладення договору про необмежену торгівлю та взаємну військову допомогу.

– Мій володарю, принц Гасан хоче знати, скільки воїнів Опет зможе виставити на поле битви на випадок, якщо виникне загроза безпечному існуванню обох народів.

Вони сиділи на купах шовкових подушок та прегарно виготовлених вовняних килимках яскравого кольору, пили шербет, бо драви не доторкнулися б навіть до найсмачніших вин, їли баранину та рибу, приправлені травами, усміхалися одне одному й не довіряли одне одному далі, ніж бачили їхні очі.

– Принц Гасан, – відповів Ланнон, киваючи головою й усміхаючись йому, – хоче знати, яку збройну силу ми можемо виставити, якщо хтось спробує захопити сади Зенґу й золотодобувні шахти серединного царства?

– Саме так, – погодився Гай. – То що я маю йому відповісти?

– Скажи йому, я можу виставити чотирнадцять легіонів регулярного війська, таку саму кількість війська допоміжного й чотириста слонів.

– Він не повірить у такі цифри, мій володарю.

– Звичайно, ні, і я теж не повірю в те, що скаже мені він. Проте все одно скажи це йому.

Ось у такій атмосфері взаємної довіри й тривали переговори.