Коли Гая знову витягли на поверхню, він весь просяк потом і вимастився смердючою багнюкою, яку приніс із забою.

Ланнон похитав головою.

– Навіщо ти це зробив? Чи птахи видзьобали в тебе мозок, що тобі захотілося поплазувати під землею?

В одній із шахт золото вичерпалося вище від рівня підземної води. Було неможливо спуститися нижче цього рівня, бо не винайшли методу, яким можна прибрати воду з розробок. Раби намагалися вичерпати воду відрами, утворюючи ланцюги, проте в такий спосіб щастило знизити рівень води лише на кілька дюймів. Шахту довелося повернути Астарті, матері місяця й землі. Вона виявляла свою щедрість до нас, тож має отримати щось у відповідь.

Ланнон, за своїм правом, відібрав посланців, попросивши наглядачів визначити, які п’ятнадцять рабів будуть найменшою втратою для робочої сили. Боги не переймаються якістю отримуваних жертв. Для них життя є життям, і всяке життя вони готові прийняти.

Серце Гая болісно стислося, коли він побачив, як цих нещасних востаннє вели до забою. Вони тягли символічні ланцюги жертв і плентали, згорблені й покалічені, кахикаючи від професійної хвороби шахтарів.

Гай відправив одного зі своїх жерців наглядати за вирядженням посланців до богів, а коли його підлеглий повернувся зі зловісної підземної темряви, Гай проспівав подячну молитву Астарті, й почалася робота з заповнення шахти. Вона мала тривати протягом багатьох тижнів, з огляду на кількість породи, яку треба акуратно повернути до забоїв.

Заповнення потрібне для умиротворення матері землі, щоб утворилося нове золото.

Азіру пояснив, чому це необхідно.

– Ми тут маємо сприятливу землю, яка готова вирощувати золото. Ми знову заповнюємо її породою, і дія сонця з часом спричинить новий процес утворення дорогоцінного металу.

– Усе життя належить Ваалу, – традиційно промовив Гай.

– Діти наших дітей одного дня подякують нам за те, що ми засіяли цю землю, – самовдоволено провістив Азіру, і його впевненість справила на Гая велике враження, тому він записав усі подробиці цієї розмови до свого нового сувою.

Через триста днів після того, як колона покинула місто Опет, вона почала сходження на гори Зенґ.[21] Повітря було прохолодне й свіже після спеки, що панувала на низовинах, ночами туман важко висів над схилами й розбуджував лихоманку в кістках чоловіків, і тому вони тремтіли й загорталися у плащі та грілися біля багать.

Ці пагорби були садами Опета. На десятках тисяч акрів землі на терасах працювали десятки тисяч рабів, вирощуючи оливки та виноград. Центром і цитаделлю цих садів було укріплене місто на пагорбах, назване на честь дванадцятого Великого Лева Опета Зенґ-Ганнон. Тут стояли храми обом великим богам, і Ваалові, й Астарті, релігійні фортеці східного царства. Гай провів двадцять днів у синоді з жерцями та жрицями, приділив чимало часу інспектуванню власного легіону, Шостого легіону Бен-Амона, який був єдиним легіоном із вісьмох легіонів Опета, що складався виключно з воїнів чистої крові. Його штандартом був золотий гриф, що сидів на жердині з полірованого чорного дерева.