Гай знайшов таке пояснення цілком переконливим.

– Любовні краплі Ваала й Астарти, – прошепотів він із пошаною. – Тож не дивно, що вони такі гарні. – Він подивився на Азіру. – Де пігмеї знайшли їх?

– Вони кажуть, ніби шукають їх у гравійних руслах річок та на берегах озер, – пояснив Азіру. – Але вони не вміють упізнавати справжній сонячний камінь і пропонують нам багато звичайного каміння.

Коли бушмени обміняли всі свої запаси діамантів, вони запропонували продати небажаних дітей племені. Маленьких жовтошкірих крихіток залишили зв’язаними біля торговельного стовпа, де ті тремтіли від холоду й страху. Наглядачі рабів, що знали, як оцінювати людську плоть, вийшли, щоб оглянути їх і запропонувати плату. Пігмеї мали великий попит на ринку рабів, бо вони були слухняними, вірними й витривалими. Вони були чудовими мисливцями, провідниками, артистами і, хоч як дивно, вихователями дітей.

Ксаї стояв за своїм жовтоволосим царем і спостерігав за торгівлею, достоту такою, в якій колись дитиною й він був товаром.

Наприкінці четвертого дня скарбниця Опета поповнилася п’ятьма глеками чудових діамантів. Торгівля цими каменями була монополією дому Барка, яку вони ревно охороняли. На додачу вони купили вісімдесят шість бушменських дітей віком від п’ятьох до п’ятнадцятьох років. Це були дикі раби, і їх доводилося тримати зв’язаними, доки їх буде приручено.

Гай майже цілком присвятив себе догляду за ними, поки вони поверталися до свого табору через гори. За допомогою Ксаї та інших приручених бушменів він спромігся врятувати більшість із них. Лише з десяток малих створінь померли від жаху й розриву серця, перш ніж їх передали жінкам-рабиням у головному таборі.

Ланнон наказав прибрати табір під південними горами, й вони вирушили на північ і схід, перетнувши річку й попрямувавши в напрямку барзендських[19] гір на обрії. Вони почали перехід через густо населене східне царство, де селяни ює вирощували хліб понад річкою Ліон.[20]

У кожному селі вільновідпущені вітали їх і платили данину новому царю. Вони здавалися людьми веселими, і села з глинобитних хат були чистими й, либонь, заможними. Навіть раби, що працювали на полях, були добре доглянуті, лише дурень погано ставитиметься до свого цінного надбання. Раби, захоплені на півночі, мали здебільшого чорну шкіру, але серед них були й такі, хто мав змішану кров, запліднений своїми господарями або спеціально підібраними племінними рабами. Ці раби провадили досить вільний спосіб життя й мало відрізнялися одягом чи прикрасами від своїх хазяїв.

Дорогою легіонери, які закінчили військову службу, покидали полки й поверталися у свої села. На їхні місця у військо набирали молодих рекрутів.