Вони розташувалися на південних схилах гір і розпалили сигнальні вогні, звідки високими колонами підіймався дим, який було видно за п’ятдесят миль. На півдні простягалася не менш безмежна рівнина, ніж на півночі.

Дивлячись на широкі золотаві рівнини та темно-зелені ліси, які з ними сусідили, Гай переживав почуття моторошного страху.

– Я хотів би спуститися на ту землю, – сказав він Ланнону.

– Ти був би там першою людиною, – зауважив Ланнон. – Цікаво, що вона в собі приховує? Які скарби, які таємниці?

– Ми знаємо, що далеко на півдні є мис із пласкою вершиною, де флот Гікануса Дев’ятого зазнав катастрофи, але це все, що нам відомо.

– Я маю намір знехтувати пророцтво й очолити експедицію на південь за оті гори. Ти що на це скажеш, Гаю?

– Я б тобі не радив робити це, володарю, – відповів Гай із формальною категоричністю. – Нічого доброго не буває, коли ми наважуємося кинути виклик богам. Вони мають збіса довгу пам’ять.

– Думаю, ти маєш слушність, – погодився Ланнон. – Але я переживаю велику спокусу.

Гай змінив тему розмови, яка була йому неприємною, ліпше він би й не починав.

– Цікаво, коли вони прийдуть.

Він подивився вгору на дим від сигнальних вогнів, що струменіли в тихе синє небо полудня.

– Вони прийдуть тоді, коли будуть готові, – стенув плечима Ланнон. – Але мені хотілося б, щоб вони прийшли швидше. А поки ми їх чекаємо, ми влаштуємо полювання на леопарда.

Протягом десятьох днів вони полювали на великих плямистих котів, яких було безліч на схилах туманних стрімчаків і в порослих лісом ущелинах гір. Вони полювали зі спеціально натренованими собаками і списами, призначеними для полювання на левів. Жертву переслідували зі зграєю собак, аж поки заганяли в глухий кут, а потім оточували й стискали навколо неї кільце, щоб спровокувати її на напад. Потім мисливець, якого обрав леопард, наколював звіра, той люто гарчав і стрибав на нього, на його спис. Двоє мисливців загинули протягом тих десятьох днів – й один із них онук Асмуна, старого вельможі. Він був гарним і хоробрим хлопцем, і всі оплакували його, хоч помер він доброю і почесною смертю. Вони спалили його тіло, бо помер він на полі битви, й Гай приніс жертву, щоб його душа могла без перешкод дістатися до сонця.

На одинадцятий день, удосвіта, після того як Гай привітав Ваала й вони поснідали й одягалися для полювання, Гай помітив збудження й неспокій маленького бушменського майстра полювання Ксаї.

– Що тебе турбує, Ксаї? – запитав він його мовою, якою тепер розмовляв уже досить вільно.

– Мій народ тут, – відповів йому бушмен.