На кожну ніч вони зупинялися біля оточених мурами й укріплених гарнізонів, які всіювали дорогу до зенґзьких гір. Вони проходили тепер краєм широкого золотоносного поясу, що тягся на схід і на захід територією серединного царства. Саме цей пояс складав основу багатства Опета, й царські шукачі каменів розвинули в собі майже надприродну спроможність знаходити збагачені рудні жили, в яких залягало золото. Результатами їхніх зусиль стали численні шахти, де золото добували з-під землі загони чорних рабів, які працювали голими у вузьких і задушливих забоях. На поверхні руду подрібнювали й перетворену на порох скелясту породу промивали в спеціально спроектованих мідних чанах, добуваючи з неї зернятка золота.

Ланнон затримувався у своєму поході, щоб проінспектувати якомога більше цих підприємств, і Гай був вражений винахідливістю інженерів, що вміли долати проблеми добування золота, яке по-різному залягало на кожній окремій копальні.

Там, де золотоносна жила була вузькою, вони робили стелю в забоях якомога нижчою, використовуючи в роботі лише жінок і дітей.

Вони застосовували слонів, щоб витягувати кошики із золотом на поверхню і щоб доставляти воду до шахт, розташованих у засушливих місцевостях.

Вони опрацювали метод підкопу під масивні поклади золотоносної руди, щоб вони обвалилися під власною вагою. То був дуже небезпечний метод. На одній із шахт, де його практикували, Ланнон і Гай не могли заснути протягом усієї ночі через виття в хатинах, де мешкали раби. Того дня золотоносна руда передчасно обвалилася, розчавивши близько сотні рабів та кількох наглядачів. Гай замислився над тим, чи багато з тих тужливих голосів оплакували вбитих наглядачів.

Підштовхуваний невситимою цікавістю, Гай попросив опустити його в одному з кошиків для підіймання золота до найнижчого забою на одній із копалень. То був справжній куточок пекла зі смердючим повітрям, де панували піт і спека, освітлений блиманням олійних ламп. Голі раби тяжко трудилися в тісних і небезпечних забоях, довбаючи тверду скельну породу. Гай спостерігав, як найтвердішу скелю обвалювали, застосовуючи той спосіб, який Ганнібал застосовував ще кількасот років тому, щоб прокласти собі прохід крізь Альпи. На скелі розкладали повільне вогнище. Камінь нагрівався так, що починав жевріти, хоч і не дуже яскраво. Потім на нього виливали по кілька відер суміші з води та кислого вина, що вибухали завихреними хмарами пари, – й скеляста порода розколювалася на уламки, які раби подрібнювали й витягували геть. Гай підійшов до скельної стіни, де він побачив, як блищить і сяє золото у материнській породі, багате й жовте, й замислився над тим, яку ціну треба сплатити, щоб його звідти видобути.