– Звідки ти це знаєш? – запитав Гай.

– Я знаю, – просто відповів Ксаї, і Гай поквапився через табір до намету Ланнона.

– Вони прийшли, мій володарю, – сказав він йому.

– От і гаразд, – мовив Ланнон, відклавши вбік свій лев’ячий спис, і почав скидати із себе мисливський обладунок. – Поклич тих, хто шукає камені.

І царські геологи та металурги прибігли на поклик.

Місце зустрічі було біля підніжжя гір, де густий ліс раптово уривався великою галявиною.

Ланнон повів людей униз між скелями, й на краю галявини вони зупинилися й випустили наперед захисний загін лучників. У центрі галявини, куди не могла долетіти стріла ані з лісу, ані від скелястого косогору, стояв укопаний у м’яку землю стовп, і з нього звисав, як прапор, хвіст дикого селезня. То був знак, що торгівля може початися.

Ланнон кивнув своєму старшому фахівцеві з каміння, Азіру, а також Ріб-Едді, завідувачу царської скарбниці. Вони обидва вийшли на галявину, неозброєні, в супроводі лише двох рабів. Кожен із рабів ніс шкіряну сумку.

Під стовпом лежала посудина з висушеного гарбуза, в якій була жменька блискучих голяків та каменів різного кольору, від прозорих до вогненно-червоних.

Двоє офіційних осіб оглянули кожен камінь, забракувавши деякі – вони склали їх акуратною купкою на землі, а деякі схваливши – вони їх повернули назад у посудину з гарбуза. Потім дістали зі шкіряних торбин купу скляних намистинок і склали їх у глиняний глечик, який поставили поруч із посудиною з гарбуза, й відійшли до скелястого схилу, де стояли Ланнон та його лучники.

Вони дочекалися, поки з десяток маленьких людей покинули свою схованку в лісі й наблизилися до стовпа. Компанія бушменів присіла навпочіпки навколо гарбуза та глечика й довго палко сперечалася, поки знову повернулася до лісу. Двоє офіційних осіб Ланнона вийшли на галявину й виявили, що ані з глека, ані з гарбуза нічого не взято. Оплату за камінці було відхилено. Тоді люди Ланнона додали до пропозиції з десяток наконечників для стріл.

На третю спробу оборудку було укладено, й бушмени забрали намистинки, наконечники для стріл і мідні браслети, залишивши відібрані камінці.

Наступну купу камінців вони виклали біля стовпа, й представники Ланнона ретельно її оглянули. Справа виявилася вельми занудною й забрала чотири дні. Поки вони торгувалися, Гай значно поліпшив свої знання з геології.

– Звідки походять ці сонячні камені? – запитав він в Азіру, роздивляючись жовтий діамант завбільшки з жолудь, який виміняли за один фунт намистинок.

– Коли сонце й місяць одночасно з’являються в небі, тоді може статися, що їхні промені змішуються й стають гарячими та важкими. Вони падають на землю і якщо потрапляють у воду, то охолоджуються й застигають у такі сонячні камені.