– На що ми полюємо, мій володарю? – запитав Гай. – На слоненят чи на слонову кістку?

– Насамперед на слоненят. Вихователі слонів попросили добути їм десятків зо два малих від п’ятьох до десятьох років віку. Ми ловитимемо їх сьогодні вранці, бо першими виходять із долини стада з малюками. Потім ми пополюємо й на слонову кістку. Розвідники доповідають, що багато гарних самців пасуться понад великою річкою.

Заглибина, яку обрав Ланнон, була оточена крутими нерівностями ґрунту. Вона мала кругову форму, десь кроків п’ятсот у діаметрі. Стежка слонів проходила в неї крізь вузький скелястий прохід, перетинала заглибину й круто виходила з неї вгору. Заглибина заросла густим лісом, і Ланнон помістив своїх слонів у засідку, заховавши їх під надійним прикриттям понад периметром заглибини. Бойових слонів примусили стати навколішки, щоб надійніше заховати, й, поки вони чекали, Гай і Ланнон поснідали холодними млинцями, сиром і підсоленим смаженим м’ясом, запивши їх червоним вином. Мисливська їжа, спожита у схованці, дедалі більше збудження в чеканні полювання загострювало їхній апетит, і, поки їли, вони стежили за поведінкою спостерігачів, що розташувалися на високостях над заглибиною і чиїм завданням було подати негайний сигнал, коли наблизяться стада.

Роса ще блищала на траві, коли одна з постатей на обрії над ними нестямно замахала руками, й Ланнон задоволено буркнув і витер жир із пальців і губів.

– Ходімо, мій Сонячний Пташе, – сказав він, і вони знову піднялися на слона, який досі стояв навколішках.

Їм довелося чекати довго, перебуваючи у великій нервовій напрузі, потім раптом маленький Ксаї заворушився в чеканні біля Гая, і його темні бурштинові очі зблиснули.

– Вони тут, – прошепотів він, і майже негайно один дикий слон вийшов зі скелястого порталу проходу й зупинився на межі заглибини.

То була стара слониха, сіра, худа, без бивнів. Вона підозріло оглянула заглибину, піднявши хобот, щоб узяти зразок повітря, а потім видихнувши його в рот, на чутливі гланди, на верхній губі. Легкий вітерець налітав від неї, сухий порух повітря, який переносив запах людей, що її чекали, віяв у протилежний від неї бік, і вона опустила хобот і рушила вперед.

Із проходу позад неї покотилася лавина великих сірих тіл.

– Стадо матерів, – промурмотів Ланнон, і Гай побачив слоненят, які сновигали під ногами великих тварин.

Різні за розміром – від майже сформованого слона до великої свині, що меншими вони були, то більше шуміли й бешкетували, кувікаючи, пустуючи та бігаючи під ногами матерів. Гай усміхнувся, побачивши, як один спробував посмоктати молоко в матері, що йшла, схопивши мініатюрним хоботом цицьку між її ногами, аж поки сердита слониха підібрала гілку з землі й безжально відшмагала його по крижах. Слоненя заверещало й знову подибало в неї під ногами, засоромлене й стримане.