Тепер заглибина була заповнена дикими слонами, їхні сірі горбаті спини попливли над густим чагарником, коли вони рушили своєю стародавньою дорогою до безпеки.

Ланнон нахилився вперед, він доторкнувся до погоничевого плеча, й бойовий слон устав на ноги, піднявши їх так високо, що вони тепер могли дивитися з башти на свою здобич згори вниз. Навколо заглибини бойові слони піднялися зі своїх схованок з озброєними людьми на спинах і спокійно оточили диких слонів. Верещання й рев слоненят заглушували їхню ходу, й ось мисливці вже в середині стада.

Ланнон вибрав молоду слониху з напівдорослим слоненям і, вихилившись із башти, метнув списа їй у шию, прицілившись у велику артерію. Слониха заверещала від болю й страху, і світло-червона артеріальна кров бризнула з її хобота, утворивши криваву хмару. Вона поточилася назад, смертельно поранена, а тим часом з інших башт на стадо посипалися списи і дротики. Сотні великих тіл кинулися навтіки, й ліс захитався й затріщав від їхнього тупотіння і відчайдушних спроб утекти.

Попри свою обіцянку богам, Гай не підіймав свого лука, а в жахливому зачаруванні дивився на винищення переляканих звірів. Він побачив, як стара слониха, у чиєму тілі стриміло безліч стріл і списів, напала на одного з бойових слонів і збила його на коліна; люди посипалися з башти на землю й були негайно розтоптані, а сама слониха потупотіла геть, щоб упасти й померти, все ще опанована скаженою люттю битви. Він побачив, як слоненя, поранене помилково, намагалося витягти стрілу зі свого боку й жалібно верещало, бо вусики наконечника міцно застряли йому в тілі. Він побачив, як інше слоненя марно намагається підняти мертву матір, тягнучи її своїм маленьким хоботом.

Ланнон кричав від збудження, кидаючи списи в шию та в хребет зі смертельною точністю – і купа великих сірих трупів навколо них безперервно зростала.

Одна з матерів стада напала на них збоку; розлючена стара цариця, не менш велика й сильна, аніж той слон, на якому вони сиділи, пішла в наступ. Ланнон обернувся, щоб зустріти її, напружився й метнув списа, але стара самиця підняла хобот, і спис поцілив прямо в нього, глибоко вгородившись у цей м’який і надзвичайно чутливий орган нижче рівня її очей. Вона заверещала від лютого болю, але не зупинилася й бігла на них далі, й Гай із жалем підняв лук. Він знав, що лише смерть тепер зупинить її.

Стара слониха високо підняла голову й хобот, готуючись із розгону завдати удару по цілі, до якої бігла. Її рот був широко роззявлений, нижня губа теліпалася, й Гай натягнув тятиву й випустив стрілу в задню частину її горла. Усі п’ять футів стріли зникли в її роззявленій пащі, й він знав, що наконечник знайшов мозок, бо вона впала на задні ноги, тремтячи й хитаючись, а з її горла вихопився здушений булькотливий крик. Повіки її очей пересмикнулися, вона впала вперед і затихла.