Вони вбили сорок одну слониху, тридцятеро з них мали дітей. Проте десятеро слоненят дресирувальники слонів забракували, бо вони були надто малі, щоб вижити сиротами, тож кожного з них забили однією стрілою милосердя. Інших відокремили й оточили спеціально навченими слонихами, які повели малят геть від закривавлених тіл їхніх матерів, що повсюди лежали купами. На полудень роботу було зроблено, й раби могли взятися за білування трупів і перенесення м’яса до гаків для копчення над димучими вогнищами. Заглибина перетворилася на смердючий морг, і стерв’ятники кружляли вгорі чорною хмарою, що майже затуляла сонце.

Опівдні Ланнон поїв із вельможами та начальниками полювання. Свіжозасмажені тельбухи слона з гарячим перцевим соусом, засмажене на відкритому вогні серце слона, начинене диким рисом з оливками, золотисті млинці й неминучі амфори зенґзького вина були стравами, гідними апетиту мисливців.

Ланнон був у пречудовому гуморі, розгулюючи серед своїх людей, сміючись і жартуючи з ними, обираючи того або того, щоб особливо його похвалити. Він був досі збуджений після полювання й коли зупинився біля Гая, то хотів лише трохи покепкувати з нього, сказавши:

– Мій бідолашний Сонячний Пташе, ти випустив лише одну стрілу під час полювання.

І Гай наготувався відповісти на це легким жартом, мовляв, якщо однією стрілою він убив слона, то вона є не менш ефективною, аніж багато стріл, коли раптом Задал, головний мисливець серединного царства, засміявся.

– Чи в тебе не стало сили натягти тятиву лука, святосте, чи гра здалася тобі надто небезпечною?

Відповіддю на слова Задала була мертва мовчанка, коли всі раптом усвідомили, що саме він сказав. Тоді він швидко оглянув коло облич, які дивилися на нього, і похолов, коли побачив, що всі дивляться на нього з тим самим неуважним дивним виразом, із яким дивляться на людей, призначених у жертву. Вельможа, який стояв поруч із ним, сказав таким тоном, ніби йшлося про щось само собою зрозуміле:

– Ти мертвий чоловік.

Тепер уже зі справжньою тривогою Задал подивився назад на Гая Бен-Амона. Надто пізно він пригадав репутацію цього жерця. Казали, що жоден чоловік не залишався жити, якщо він поглузував із його спини, його зросту чи його мужності. Із полегкістю він побачив, що жрець слабко всміхається й делікатно обтирає пальці об краєчок своєї туніки.

– Дякую тобі, великий Ваале, – нечутно помолився Гай із легкою усмішкою. – Це добре, що ти нагадав мені про мою обіцянку. Я ухилявся від полювання. Пробач мені, великий Ваале. Я надам тобі твій шанс тепер.