– Тоді я вб’ю тебе, – сказав Манатассі. – І заберу твої полки й усі п’ять квітників твоїх дівчат, і всі твої сто двадцять тисяч худоби, крім тих десятьох, які я принесу в жертву на твоїй могилі, щоб виразити повагу до твого привиду.

Манатассі посміхнувся, й то був такий жахливий оскал зубів на понівеченому обличчі, що власна усмішка Сондали закрижаніла.

– Я твій собака, – сказав він хрипким голосом й опустився перед Манатассі навколішки. – Наказуй мені.

– Я дам тобі лише один наказ, – лагідно промовив Манатассі. – І цей наказ буде – ПІДКОРЯЙСЯ!

Протягом першого року Манатассі уклав договори з племенами вінго, сатаса і бей. Він розбив війська кхота в одній нищівній битві, застосувавши таку революційну й нещадну тактику, що цар кхота, його дружини, придворні вельможі та принци були взяті в полон двадцять хвилин по тому, як розпочалася битва. Замість винищити чоловіків, забрати жінок і худобу, як велів звичай, Манатассі наказав задушити лише царя та царську родину, потім скликав розбиті полки, які ще збереглися й перебували під командою своїх командирів, і примусив їх заприсягтися у вірності йому. Вони дали присягу одним громовим голосом, від якого, здавалося, затремтіло листя на деревах, а пагорби захиталися на скельних основах.

На другий рік, після закінчення дощового сезону, Манатассі пішов на захід і дійшов так далеко туди, де тягнеться пустельний берег, на який вічно накочується холодний зелений морський прибій. Він виграв чотири великі битви, задушив чотирьох царів, уклав договори з двома іншими й додав майже сто тисяч воїнів до своїх полків.

Люди, близькі до Великого Чорного Звіра, знали, що він рідко спить. Здавалося, всередині у нього існує потужна сила, яка постійно підштовхує його й не дає йому ані відпочивати, ані втішатися. Він їв, не відчуваючи смаку їжі, в тій неуважній манері, в якій чоловік кидає поліно у вогонь лише для того, щоб підтримати полум’я. Він ніколи не сміявся й усміхався лише тоді, коли його підлеглі все виконували, як йому хотілося. Він користувався жінками з недбалою брутальністю й не приятелював із жодним чоловіком.

Лише один раз його підлеглі побачили, як він виявив емоції, притаманні людині. Вони стояли на високих жовтих дюнах на західному кордоні його володінь. Манатассі стояв окремо від них, одягнений у царську мантію з леопардової шкури та з голубими перами чаплі на головному уборі, що тріпотіли на холодному вітрі, який налітав із моря.

Несподівано один із його воєначальників щось голосно вигукнув і показав рукою через зелені води. Від берегів сріблястого моря, прикрашена різьбленням, неясно видима крізь туман, наче корабель-привид, швидко линула одна з галер Опета. Зі своїм єдиним квадратним вітрилом, наповненим сприятливим для торгівлі вітром, ритмічно опускаючи й підіймаючи два ряди весел, вона пливла в цілковитій тиші до північного кінцевого пункту своєї тривалої торговельної подорожі, до Кадіса.