Користуючись ковадлом із бурого залізняка й набором спеціальних молотків, Зингала викував лев’ячу лапу з п’ятьма масивними кігтями з твердого металу. Він обточив її, відшліфував і відполірував, а потім знову нагрів і загартував у крові леопарда та в жирі гіпопотама.

Один із досвідчених майстрів чинбарної справи спорудив гніздо із зеленої шкіри слона й підлаштував його під обрубок правої руки Манатассі. Лапа із залізними кігтями була надійно прилаштована в шкіряному гнізді, а коли гніздо пристебнули до обрубка руки Манатассі, то він здобув собі страхітливу передню кінцівку.

Кані, верховний правитель венді й марнославний єдинокровний брат Манатассі, лежав на своїй коханці, коли залізні кігті зірвали половину його черепа. Дівчина під ним зойкнула й утратила з переляку тяму.

Сондала, цар бутелезі, мав багато підлеглих, велику кількість худоби, мало землі, придатної для пасовищ, і ще менше води, щоб допомогти своїм людям і коровам пережити сухий сезон.

То був маленький жилавий чоловічок, зі швидкими нервовими очима й завжди готовою усмішкою. З усіх племен, що оселилися понад великою річкою, його народ останнім прийшов із півночі й тепер був затиснутий між могутнім племенем венді з одного боку й довгобородими та брунатношкірими дравами в білих одіннях – із другого. Він мав характер, схильний до розпачу, готовий прислухатися обома вухами до будь-якої пропозиції.

Він сидів біля вогню й метав швидкі погляди на сухорлявого богоподібного чоловіка, що перебував у протилежному від нього кінці хатини, – царя з понівеченим обличчям, пташиними ногами й пазуристою залізною лапою замість руки.

– Ти маєш дванадцять полків, по дві тисячі людей у кожному, – сказав йому Манатассі. – Ти маєш п’ять квітників дівчат по п’ять тисяч людей у кожному. Ти маєш, згідно з останнім підрахунком, сто двадцять сім тисяч голів худоби – биків, корів, телят і волів.

Сондала всміхнувся й стривожено заворушився, здивований обізнаністю царя венді.

– Де ти знайдеш їжу, траву й воду для такої кількості? – запитав Манатассі, й усміхнений Сондала став зацікавлено слухати. – Я надам тобі пасовища й землю. Я надам тобі землю, багату фруктами й покриту буйною травою, землю, на якій твій народ зможе прожити протягом десятьох поколінь, не відчуваючи жодних обмежень.

– А чого ти хочеш від мене? – нарешті прошепотів Сондала, досі всміхаючись і швидко кліпаючи очима.

– Я хочу, щоб ти віддав свої полки під мою команду. Я хочу мати твого списа у своїй руці, я хочу, щоб твій щит затуляв мене та моїх воїнів.

– А якщо я відмовлюся? – запитав Сондала.