у якому ми разом з Марґаритою дізнаємося, чому Філіп відкидає доґмат про непорочне зачаття Сина Божого

Дарма що було вже далеко за північ, Марґарита ніяк не могла заснути. Укрита до талії легким пледом, вона лежала під розкішним балдахіном на широкому та низькому за мавританською модою ліжку і, заклавши руки за голову, зі знудженим виглядом слухала монотонне чтиво своєї фрейліни. Нічний туалет принцеси відзначався особливою вишуканістю. Вона була вдягнена в оторочену мереживом напівпрозору нічну сорочку з такої тонкої, легкої, майже невагомої тканини, що при бажанні її можна було зібгати так, аби вона вмістилась у маленькій жіночій долоні.

— Господь з тобою, золотце! — врешті не витримавши, урвала фрейліну Марґарита. — Ну, хіба можна так? Бурмотиш собі під ніс, ніби монах десяту молитву. Це ж тобі не Псалтир.

— Перепрошую, пані, — з лицемірним смиренням промовила юна дівчина. — Але мені справді миліше Священне Писання, ніж вся ця світська писанина.

Принцеса криво посміхнулася:

— Авжеж, звісно. Трохи не забула! Ти ж у нас святенниця…

— Ніяка я не святенниця, — запротестувала дівчина. — Просто порядна жінка, і квит.

— А чи жінка? — засумнівалася Марґарита. — Зовні ніби схожа — і цицьки в тебе на місці, і дірочка між ногами є, часом навіть місячне буває, — та все це лише зовнішні ознаки. А як там усередині? Чи відчуваєш ти себе жінкою? Навряд. Ти просто маленька гівнючка, Констанцо, дуже любиш видрипуватися й корчити із себе статечну та побожну даму. Кожна нормальна людина має щось від розпусника, а щось від ханжі — та тільки не ви з Беатою. Мабуть, ще в материнській утробі пересварились і не змогли розділити між собою ці дві риси, тому ти взяла собі все святенництво, а твоя сестра — всю розпусність. І ось результат: ти кидаєшся на кожного стрічного попа за благословенням, а Беата лягає під кожного стрічного хлопця… І це в її віці!

— Через те вона ваша улюблениця, — ображено відповіла Констанца. — На відміну від мене — що, втім, не дивно. Адже порядність при вашому дворі вважається мало не за злочин.

Марґарита підвелася на лікті.

— Е-ге-ге, пташечко! Швиденько зміни пісеньку, вона мені не до смаку. Раджу тобі заткнути пельку.

— А я не можу далі мовчати! — у праведному запалі відказала дівчина.— Сумління не дозволяє…

— Сумління, кажеш? — прогарчала принцеса. — Зараз ми побалакаємо з твоїм сумлінням!

Вона скинула з ніг плед, в очах її замерехтіли недобрі вогники. На щастя для фрейліни, в цей критичний момент двері спальні прочинилися й досередини зазирнула Марґаритина покоївка.