— Пані…

— В чому річ, Лідіє? — незадоволено запитала принцеса. — Знову припхався Рікард? То накажи варті гнати його втришия і більше не турбуй мене з цього приводу.

— Перепрошую, пані, та це не пан віконт.

— А хто ж?

— Монсеньйор Аквітанський. Молодший, зрозуміло.

— Ого! — Підібгавши під себе ноги, Марґарита сіла в ліжку. — Диво, та й годі!… Що ж, запроси його.

Покоївка із сумнівом глянула на нічну сорочку принцеси, що майже не приховувала її принад, а швидше огортала їх напівпрозорим рожевим серпанком.

— На вас щось надягти, пані?

— А хіба я гола? — роздратовано кинула Марґарита. — Запроси принца, кажу тобі.

Покоївка скорилась, і за хвилину до спальні ввійшов Філіп. Він оцінливо поглянув на принцесу і всміхнувся. Її нічна сорочка справила на нього щонайприємніше враження, і десь на задвірках пам’яті він зробив собі замітку неодмінно роздобути двійко таких самих сорочок для Амеліни.

— Добрий вечір, кузене, — сказала Марґарита привітно. — То пак, доброї ночі… Уявіть собі, — швидко заговорила вона, не даючи Філіпові часу на вибачення, — це жахливе дівчисько мало не довело мене до сказу. Отож що ви з’явилися вельми доречно.

Філіп уважно придивився до фрейліни, на яку спершу кинув був лише побіжний погляд. На обличчі його відбився безмежний подив.

— Оце так сюрприз! — зачудовано мовив він. — Ти вже тут, крихітко! Але як ти встигла?

Дівчина здивувалася не менше за нього:

— Прошу, монсеньйоре?

— Ти це облиш! — відмахнувся Філіп. — Я добре роздивився тебе, коли ти була в ліжку з Маріо…

Фрейліна підскочила, мов ужалена.

— Монсеньйоре! — обурено вигукнула вона.

— Та годі вже, годі! — Філіп грайливо погрозив їй пальцем. — Не придурюйся. Хочеш приховати від своєї пані, що позбавила мого пажа невинності? Ну, ні, нічого в тебе не вийде.

Зненацька Марґарита вибухнула гучним сміхом і заходилася лупцювати кулаками подушку.