— Ой, сміхота! Ой, не можу!…

Сміючись, вона була ще привабливішою, і мимоволі Філіп зосередив усю свою увагу на ній.

— Ви обізналися, любий принце, — пояснила вона, трохи заспокоївшись. — Констанца тут ні до чого. У ліжку з вашим пажем ви бачили її сестру Беату. Вони близнючки.

— Он воно що! — розсміявся Філіп. — А я вже не знав, що й подумати. — Він повернувся до фрейліни: — Даруйте, панно, за помилку. Я уявлення не мав, що в подруги Маріо є сестра, схожа на неї, як дві краплі води.

— Іди спати, золотце, — додала Марґарита. — Ти вільна.

Дівчина мовчки вклонилася їм обом і вийшла зі спальні, нагородивши Філіпа на прощання далеким від захоплення поглядом.

— Ніколи ще не зустрічала таких схожих і водночас таких різних людей, як Констанца та Беата, — задумливо промовила Марґарита їй услід.

— А хто вони, власне, такі? — поцікавився Філіп.

— Небоги його еміненції нашого дорогоцінного єпископа Памплонського. Він обожнює Констанцу, що не дивно, і вельми прохолодно ставиться до Беати, що також зрозуміло. Тільки от біда — весь час плутає їх… Ну, все, годі про цих диво-сестричок. Сідайте, кузене, не стовбичте.

Філіп послухався її поради і сів на шовкову подушку, що лежала на підлозі в ногах ліжка.

— Кузино, я дуже перепрошую за це вторгнення…

— Ой, не треба! Не псуйте мені настрою вибаченнями! Хай що привело вас до мене о цій пізній порі, я дуже рада вашим відвідинам. — Вона обхопила коліна руками, трохи схилила голову до правого плеча і пильно поглянула на Філіпа. — Ви чимось схвильовані, кузене? Що сталося?

— Та так, нічого особливого. Просто мені не спиться.

— Мені теж, — підхопила Марґарита і з чарівною безсоромністю додала: — Останнім часом я погано засинаю сама.

— І що ви пропонуєте? — невинно спитався Філіп.

— А що, по-вашому, я маю запропонувати?

— Як це що? Ясна річ, якийсь дієвий засіб від нашого безсоння.

— Це натяк?

— Натяк? На що? Я не розумію вас, кузино.

Марґарита пирхнула: